fbpx
Історії з життя
І тут я підвис, як глючний айфон! Відразу напрошується питання “як це, одружитися?” Але хто я такий, щоб таке питати? Він така ж людина, як і я сам, і ніщо не чуже йому людське, але, хай йому грець, якось мене це напружило

Був у нас в офісі хлопець. Ну як хлопець…, дорослий мужик, 36 років. Але він був незвичайний. Якщо говорити прямо, то людина була нерозумною від природи. Ну от нерозумний анітрішечки, тобто зовсім не розумний! Але я його взяв на роботу ще 6 років тому і жодного разу не пошкодував.

Найцікавіше, що він знав, що нерозумний від природи і не приховував цього. Мало того, коли прийшов влаштовуватися на роботу, перше, що він мені сказав, була фраза:

– Вітаю! Я не розумний і не приховую цього. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати мамі ліки, вона вже не може працювати.

Це мене трохи приголомшило, але я зрозумів, що людина реально нездужає. Але, в принципі, не настільки, щоб не зуміти виконувати якісь не особливо складні завдання. Він мені нагадав героя Дастіна Хофмана в улюбленому мною шедеврі “Людина дощу”. Я відразу в’їхав, хто переді мною і не хотілося його ніяк образити…

– Ви набагато розумніші за більшу частину населення, яка намагається прикрити свою недалекість будь-яким способом, але марно. Ок, з завтрашнього дня приходіть на роботу.

З того дня він у нас, як син полку номер 2. Так ось, 6 років чоловік працював нарівні з усіма. Так, не такий, як усі, але чесний, порядний, пунктуальний і взагалі, на мій погляд, найкращий працівник з усіх, хто у мене працює. Маму після хвороби поставив на ноги, правда довелося йому трохи допомогти з медикаментами і масажистами, а так, він сам робив все і ні разу не поскаржився, що йому важко!

Весь офіс його любив і прив’язався до нього, як до рідного! Та так закохалися в нього, що відгодували з 75 кг до 100! Ми з ним навіть стали чимось схожі))

Так, відволікся…

Позавчора, коли заїхав в офіс, після довгої відсутності, мені помічниця з ходу в лоб…

– Олег звільняється! Може Ви умовте його залишитися?! Як ми без нього ?!

Я і сам здивувався! Як це звільняється? Куди? Чому? Попросив покликати його в кабінет. Заходить хвилин через 10, голову опустив так, що підборіддя аж на животі. Стоїть, в очі не дивиться…

– Олеже! Що трапилося? Що тебе не влаштовує? Хтось образив? Тільки пальцем покажи, звільню пів офісу!

– Ні-ні, що Ви, не треба, я їх всіх люблю. Просто.. я… це… ну… ось…

– Ну не тягни, кажи що потрібно? З мамою проблеми?

– Ні, з мамою все добре, дякую… Я хочу одружитися!

І тут я підвис, як глючний айфон! Відразу напрошується питання “як це, одружитися?” Але хто я такий, щоб таке питати? Він така ж людина, як і я сам, і ніщо не чуже йому людське, але, хай йому грець, якось мене це напружило.

– Діло потрібне, сподіваюся, одружитися хочеш не тільки ти, а й потенційна наречена, якщо вона вже є у тебе на прикметі, теж бажає того ж?

– Так звісно! Вона мене вже рік запрошує до себе, до Швеції! Разом з мамою. Вона мене любить і мою маму!

Ялинки-патички, щось мені зовсім це перестало подобатися… Хвору людину, до Швеції… і маму. Сюр якийсь!

– Напевно хороша дівчина, раз ти збираєшся туди з мамою!

– Вона дуже красива, руда і розумніша за мене! Я вам зараз покажу фото.

І тут він витягує з кишені айфон 7! Ого, думаю, не хило! Всі ці роки у нього була стара розкладачка Рейзер, яку ми марно намагалися у нього поцупити, щоб він пересів на нормальний телефон! І адже новий був у нього Самсунг, подарували на День Народження йому, і моя сонька була Z3, я через півроку новий собі взяв, а цей віддав йому. Але він ніяк не хотів “пересідати” на нормальний телефон. Ми розуміли, що йому це складно, тому не наполягали. А тут… Айфон! Я навіть не встиг поставити запитання, а він мені вже відповідає…

– Це мені Кароліна подарувала і багато фото туди своїх накачала, щоб я не нудьгував…

У цей момент в моїй голові вже вирувала каша з найгірших думок. І я очікував, що на фото виявиться якась голосиста Памела Андерсон зі старих постерів. Але те, що я побачив, мене ошелешило! На фото руда дівчина, з характерними рисами людей з відомим синдромом. Я їх завжди називаю “світлими людьми”.

Вони ж не винні, що у них одна зайва хромосома. В іншому вони такі ж, як і ми, а де в чому набагато нас перевершують! У всякому разі вони нас не вважають якимись недалекими тільки тому, що у нас на одну хромосому менше! Хоча за логікою речей, вони могли б саме так міркувати. Але в житті, це дуже приємні і нешкідливі люди. І, що мені особливо в них подобається, вони завжди посміхаються! Особисто для мене усмішки “сонячних людей”, набагато приємніші гумових усмішок, які все частіше натягують оточуючі нас люди, проклинаючи за очі нас, останніми словами!

– Дійсно красуня! Тобі дуже пощастило! Якщо все так, як ти кажеш, я без особливого задоволення, як твій керівник, але з величезним задоволенням, як людина, відпущу тебе до твоєї красуні! Якщо ти не проти, я зідзвонюся з твоєю мамою, уточню деякі нюанси і куплю вам обом квиток на літак. Ок?

Олег завжди був усміхненим, веселим.., але такого щастя на обличчі, я не бачив у нього ніколи! Заради ось цього виразу обличчя, я б відправив його хоч до Бразилії, хоч куди і за будь-які гроші! Він заплескав у долоні, як дитина і сам набрав на своєму айфоні номер мами і дав мені телефон. А найголовніше, чому я завжди вважаю таких людей набагато розумнішими за нас, він віддав мені телефон і вийшов за двері! І адже знав, що розмова буде про нього, але він розумів і те, що я не зможу толком говорити про нього в третій особі! Ну хто з звичайних людей вчинив би так само?! Та ніхто, навпаки стояли б над душею і намагалися б все почути! Унікальні люди! Розумні! Тактовні! І чому б їм не бути щасливими, як оточуючі? Я більше скажу, такі люди набагато щасливіші в сім’ях, ніж ми з вами, тому що вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вони вміють любити і бути відданими!

І хто з нас розумніший, а хто дурніший? Сподіваюся висновок очевидний!

І так, з його мамою ми переговорили, виявляється вона вже чудово знає ту дівчину і немає приводу для сумнівів і.., завтра, тобто вже сьогодні в 8 ранку я везу свого колишнього працівника і його маму в аеропорт, а в 11.25 вони вилітають в Стокгольм. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду щасливий тут один за них усіх!

Але, в березні, якщо нічого не зміниться, я полечу теж в Стокгольм одружити свого найкращого і найпозитивнішого працівника!

Коли ти дивишся на цих людей, тобі не шкода нічого, ні часу, ні грошей, ні зусиль, аби хоч якось зробити їх життя кращим! А потім дивишся навколо, і бачиш тих, хто твою доброту приймають за слабкість і намагаються наплювати в душу. Дивишся на них і вже не бачиш, бо вони для тебе нуль, порожнеча, їх для тебе не існує! Але, хороших людей більше. Саме тому ця земна кулька ще крутиться…

Піду заварю тазик кави, щоб не заснути і не проспати аеропорт.

Автор: Сем Ар

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page