«Та я тобі завжди вдячна за те, що ти для мене робила всі ці роки», – кліпає та очима, а я й собі:
А як то ти мені вдячна, Настю, як? Бо ти всім дякуєш не надякуєшся, подарунки купуєш, в інтернеті вихваляєш та фото виставляєш та сердечка та усмішки. А мені колись таке було?
Така розмова у мене відбулася з братовою, як на мене вже надто пізно, але вже краще так, бо хоч так я душу вилила.
Справа в тому, що як ми наодинці з Настею, то вона вже так мене хвалить, так мені вдячна за те, що я для неї роблю, як я її підтримую, як на її сторону стаю, коли брат мій не завжди правий. Як люблю її дітей, як їм помагаю. Потік вдячності не сякне, а я слухаю та радію, що моя допомога аж так багато користі приносить.
Вірніше думала так, прозрівати почала лиш недавно. А вона ж за невістку десять років нам!
Отож, я поки самотня, хоч мені вже й сорок, але я не маю кавалера. Час від часу їжджу на заробітки, живу з батьками, бо я маю їх доглянути. У нас невеличкий будинок, всього три кімнатки малі, кухня окремо з ванною.
Я всі свої кошти вкладаю в цей дім, а віднедавна стала помагати й братові. Вірніше, то сталося якось так, що вони мені не віддають гроші, а я й не прошу, бо бачу, що вони не мають як.
Отож, як пішли в брата діти один за одним, то стало їм таки важко. Настя до нас приходила і бувало таке, що вона лягала спати, а я дітей бавила: возила по вулиці, ходили в магазин на морозиво, на майданчик.
Я десь їду, то завжди про дітей думаю, так у нас на подвір’ї й батут з’явився, басейн, гойдалка, пісочниця. Аби діти прийшли і весело у нас бавилися.
А Настя це оцінила, як я собі думала, вже так мені дякувала, вже так мною захоплювалася, вже такі компліменти казала, що я аж ніяковіла – треба ще більше для них зробити, бо я не відповідаю такій похвалі.
Далі вже вони у нас цілими днями та й їдять і я ж усе купую, а дітям не насмажиш картоплі, то треба щось і смачне, і корисне. А я ж стараюся, тим більше так мене поважають.
А потім якось пише Настя на своїй сторінці, яка вона вдячна людям, які її підтримують в найважчих хвилинах, і мене вказала, чиста правда, але фото зі мною не дала. Каже мені:
– Ти не вмістилася, я тебе окремо виставлю, я ж тобі так вдячна!
– Та не треба мене окремо, – червонію я, бо ж зробила зауваження такій добрій людині.
– Ні-ні, я так тобі вдячна, я обов’язково так і зроблю! Цілу сторіс для тебе!
І не зробила.
Але вона зробила такі подячні оди багатьом людям, на яких мені жалілася, бо то подарунки не такі дарували, то не так до неї ставилися, то не так про неї говорили.
І з яким подивом я читаю, що дорога кумася, то така чудова людина, яка стільки для неї зробила, як її підтримувала, яка вона кришталевої чистоти людина, як вона, Настя, хоче на неї рівнятися, бо та еталонна мама, неперевершена жінка і чудова людина.
І якби це не було публічним виявом, то я б нічого не мала проти. Але публічно Настя вдячна уклінно всім, хто хоч глянув на неї з прихильністю, але не мені. Для мене то на день народження і приватно вона така вже вдячна, така вже вдячна.
Чекайте, та я їх годую, бо вони у нас щодень, я все для дітей купую, бо вони чекають на мене аби в школу зібратися, бо мама не таке купить, а в мене кращий смак… Так, кращий смак за мої гроші. Діти пішли в Настю, очевидно.
Отак вдячно вони мене й з моєї хати й посунуть, це вже точно, дзвіночки ж давно були, тільки я не хотіла вірити, що я всією душею, а мені отак. А ви як думаєте?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
