Родина Людмили Ларіонової п’ять діб добиралася до Запоріжжя з окупованого Мелітополя.
Розповідає, евакуюватися її родина вирішила, бо життя в окупації нестерпне.
“Ми вже 8 років тому знали, яке життя в тому “pуському мирі” і категорично його не хотіли. Зараз немає там і газу. Готують, купили плитку електричну. Дуже високі ціни. Знайомі сказали, м’ясо — 320 гривень. Ми виїжджали, воно коштувало 200 гривень. За безцінь скуповують російські окупанти зерно”.
В автомобілі, на спеці п’ять днів з мінімумом харчів.
“Першого дня нас не пропустили. Ввечері нам сказали розвертатися, їхати додому, бо нас не хоче Запоріжжя приймати. Перегородили дорогу бетонними плитами, але назад вороття не було, ми вирішили ночувати. Перша ніч була жахлива, як згадаю, сльози навертаються. І стріляли, гучно все було”.
“Другий день так само простояли, жара. Хоча ми з собою харчі деякі брали. Ми знали, що наші виїжджають, десь, ну, дві ночі це максимум. Тому ми запаслися харчами на 2 дні. Другий день простояли так само, нікого ніхто не випускав, жодної машини. Лише кілька фур випустили”.
Ввесь час окупанти переконували, що нікуди їхати не потрібно, бо скоро й Запоріжжя буде їхнім.
“Психологічно було дуже некомфортно, тому що приїжджав то один їх начальник з Дагестану, то інший, і всі вважали себе високими посадовцями. Показували якісь нам папірці, що їдьте, і оце психологічно було те, що нам казали, що вас ніхто в Запоріжжі не чекає. І за 2 дні вже Запоріжжя буде нашим — оце було страшно чути”.
Людмила згадує зі сльозами на очах той момент, коли побачили український блокност.
“Коли ми вже після Кам’янського побачили наші блокпости, просто плакали від радості. Дуже вдячні нашим захисникам, все буде добре, ми знаємо. І ми неодмінно повернемося всі до своїх домівок”, пише Суспільне.
Зараз Людмила допомагає переселенцям у Запорізькому відкритому просторі “Саме тут”. Вона чекає деокупації аби повернутися в український Мелітополь.
Фото: Суспільне.
07/12/2022
