І знову розмова із мамою не вийшла. Ну ніяк ми не можемо порозумітись і все знову завершилось її голосним і довгим хлипанням. Для неї все просто: я не хочу її прихистити і проміняла рідну маму на чужих людей. Але, ж не все так і в прихистку мама потреби не має насправді, хоч вона так і не вважає.
Ще три роки тому до нас на якийсь час приїхала рідна тітка мого Тараса із чоловіком. Тітку Марію я знала лиш по розповідям мого чоловіка. Колись ця жінка виростила його і замінили вони із дядьком Василем моєму Тарасу рідних батьків, які не надто опікувались єдиним сином.
Аби мій чоловік мав гарну освіту і старт у житті тітка Марія поїхала за кордон. Згодом, вона туди і дядька Василя забрала. Саме вони нам весілля допомогли відзначити і саме завдяки їхній праці ми нині маємо ось цю трикімнатну квартиру у столиці.
Приїхали вони з-за кордону, але у власному домі пожили не так довго, як думали, мусили терміново переїхати до нас. Спочатку, мова була про те, що вони на час якийсь, ну але третій рік пішов і надії на повернення вже й примарної немає.
Надумали вони собі шукати окреме житло, але я і чоловік мій Тарас проти одразу виступили. Та й діти наші нікуди бабусю Марію і діда Василя відпускати не хочуть.
Мені справді добре коли вони є. У домі поменшало місця, але побільшало тепла і затишку. Марія і Василь таки добре нам допомагають із дітьми. Та й я можу працювати і не перейматись, що в домі немає вечері, або не витерто пил.
І якщо тут усе добре, то з моєю мамою не так все райдужно. Бачте, їй терміново, от прямо життєво-важливо переїхати до мене. Усі ці роки, що в нас проживає Марія вона прямо день при дні одне і те ж: “Забери мене і забери”.
Але у мами є власний великий дім у столиці. Просто, там мешкає мій братик із дружиною. Але потрібно вам розповісти, що й брат у мене завдяки мамі моїй, людина дуже цікава.
Мама йому завжди усе на блюдечку підносила. До десяти років годувала із ложки і не дала навіть стільця із місця на місце переставити. Ні освіти, ні роботи брат не має. Та й як отримати, якщо мама підносить їжу і необхідний одяг як тільки він скаже.
Дивно, як і одружився. Невістка ж виявилась пані із характером. Брат мій як проводив життя на дивані, то так і продовжує те робити, а мама ніяк не може дім із невісткою поділити. От і вирішила вийти із ситуації – переїхати до мене.
— Вкажи брату на двері і живи спокійно, – кажу мамі логічний вихід із ситуації.
— Куди він піде? А хто йому їсти приготує? Ти що, як він сам один? – відповідає мама обурено, – Ти жінка, тобі простіше, а він? Він у нас особливий.
От тому я маму рідну і не приймаю у своїй квартирі. Вона хлипає: донька проміняла неньку на рідню чоловіка. Можливо і так, але я вважаю, що все роблю вірно.
Ну от скажіть, ви б на моєму місці прийняли б маму?
Головна картинка ілюстративна.
