І знову телефонує свекруха. “Пісня” все та ж, навіть інтонацію не змінює. Я вислуховую, але швидко виморююсь і кладу телефон на диван поруч.

Я не буду робити того, що вона просить і край. Хай хоч із бубнами довкола мене скачуть – я не повинна цього робити.

Коли мій свекор зліг, єдиною мрією свекрухи стала свобода. Вони із ним і до того жили не надто добре, все йшло до розлучення. але раптова недуга всі змінила. Довелось свекрусі доглядати свого чоловіка цілих п’ять років.

Вона часто телефонувала і розповідала, що могла б і з подругами зустрічатись і в кіно ходити, хотіла в парку гуляти, але не може, адже повинна бути коло свого чоловіка.

Мені було її шкода, адже я прекрасно знала усі подробиці їхнього зовсім не солодкого, сімейного життя.

Читайте також: Отримавши відмову, та ще й у такій формі я дуже довго не зверталась до мами по допомогу. так, ми розмовляли, але все більше про погоду і пташок, що за вікном пролітають, про те. як ми живемо. чи виживаємо, мамі знати було не цікаво. Але ось, ситуація прямо безвихідна. Я вже не витримала і знову маму свою набрала

І ось, рік тому свекра не стало. І врапт, свекруха заспівала геть іншої. Тепер їй ні подруги, ні кіно не потрібні, тепер вона мріє жити поруч із нами і допомагати мені із дітьми.

Чоловік до нас хотів її забрати, але ми всі погодились, що у двокімнатній квартирі п’ятеро людей місця собі не знайдуть, тож чоловік з мамою порадився і вирішили вони продати її житло і придбати якесь поруч із нами.

Але ось, що цікаво. Вирішили вони усе вдвох, а займатись цим повинна я, бо ж я у декреті і все одно, нічого не роблю. От така логіка у людей.

Саме я повинна була б і в місті свекрухи знайти покупців і тут квартиру. А що? свекруха літня людина їй лячно все це робити, а чоловік на роботі і йому ніколи.

Я з самого початку заявила, що і пальцем не поворухну. Якби то моя мама була, то вже б завтра я все зробила, а тут мова про свекруху. У неї є син, вони сім’я, я ж чужа людина. А раптом що? Або в новій квартирі щось не те буде, так мені ж вони удвох до сивини оте вигадуватимуть.

І ось тепер щоденно я отримую дзвінки від свекрухи. Вона на сина жаліється, на його бездіяльність і просить мене узяти все в свої руки.

У чоловіка мого прекрасна позиція:

— У мене часу немає. Якщо з’явиться – займусь.

От тепер я повинна все це слухати щодня. Та ще й крайньою вийшла – для чоловіка бо могла б, а не роблю. Для свекрухи двічі, бо ні чоловіка не можу упросити, ні сама не займаюсь.

А я стояла і буду стояти на своєму. Хай би що, а то не моя справа і все тут.

Ну хіба ж ні?

А ви б піддались на вмовляння?

02,06,2023

Головна картинка ілюстративна.