Легким порухом руки відчинила двері. Поява. Основне перше враження і воно повинно бути феєричним. На мені підібраний стилістом діловий костюм. Злегка грайливий, але тим не менш діловий. Кілька верхніх гудзиків сорочки розстебнуті, штани укорочені.
– Вдалий образ який був продемонстрований Кейт Мідлтон… – звучав десь далеко голос стиліста. Проте я не слухала, дивлячись у дзеркало я приміряла корону.
У підпорядкуванні сорок співробітників. Я леді бос-с-с.
День Х. Впевненим рухом відчиняю вхідні двері мого нового офісу. Охоронець мило посміхаються, з ним я вчора вже перетиналась, віддає мені перепустку і пропускає в середину.
Я вже готова йти, але раптом пригадую, що ще з самого ранку не відвідувала вбиральні. Погляд падає на двері з такими потрібний двома літерами. Секунда вагання і все ж вирішую заскочить на хвильку.
Б-р-р. Ненавиджу вбиральні у офісах де багато співробітників. Інколи такі гламурні і інтелігентній люди залишають по собі, ось це – краплі на обідку. Мене пересмикує, я вже вирішую потерпіти, але моє внутрішнє “я” протестує побачивши накінець білу чашу яка обіцяє таке бажане полегшення.
Швидко орієнтуюсь. Звичним рухом відкриваю довгий шматок паперу туалетного і застилаю ним обідок. Звільнившись, підходу до дзеркала, аби впевнитись що все в порядку.
Трішки, ботоксу, філери і злегка підкачені губки. Підняла голову вище. Погляд прямий, але не викличний, проте твердий й упевнений. Корона на місці. Я на висоті. Час усьому світу лягти коло моїх ніг.
Іду до кабінету директора поміж столів моїх майбутніх підлеглих. Легка хода невимушена усмішка, погляд трішки з погордою – ніякого панібратства.
Шкірою відчуваю їхні погляди. Жінки виражено замовкли, а чоловіки аж з крісел повставали. Образ від Кейт Мідлтон, блуза за три тисячі і штанці за вісім. Клатч з останньої колекції. Стрункий стан, дієта, фітнес, йога. Сяюча шкіра і від природи лебедина шия.
Заходжу до кабінету керівника, той підводиться, аби привітати… і завмирає виражено. Даю йому кілька секунд, аби прийшов до тями і говорю стандартне вітання. Проте він навіть не вислуховує:
– А що це у Вас за хвостик?
Вражено кліпаю і прослідковую очима з його поглядом.
Папір. Ялинки-палички. Туалетний папір. Той яким я застелила сидіння у вбиральні гордим шлейфом тягнувся за моєю величністю доки я йшла до кабінету.
Корона впала голосно грюкнувши.
Ой і не потрібна мені ваша робота.
17,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
