fbpx
Історії з життя
– Іди сюди моя дівчинко. Грітимемося. Їсти все одно нічого, та й дров немає. Поспимо трохи, а там може хто-небудь допоможе. Валентина сама собі не повірила, але треба ж було щось сказати підбадьорливе собі і кішці, яка не їла вже три дні

Мишок в будинку вона всіх переловила. А на вулицю сил не було йти.

Під теплою ковдрою, притулившись один до одного, віддаючи останнє тепло, спали дві бабусі, кішечка і бабуся Валя. У будинку було темно і дуже холодно… Лампочки всі перегоріли, обігрівач давно не працював, та й телевізор теж зламався. Але ж через тиждень Новий рік. Тільки ось для когось він може і не настати…

Валя прокинулася від шуму. Кішка засичала, а це означало, що поруч чужаки. У дворі чулася метушня і чоловічі голоси. Валентина відкинула ковдру. Холод відразу скував її сухенькі ніжки. Перше її бажання було лягти, накритися теплою ковдрою і будь що буде. Але в двері постукали.

– Господарочко, добрий день. Ми вам дрова привезли. І ще припаси. Куди складати?

Валентина не повірила своїм вухам. Одягнувши валянки, які лежали поруч з ліжком, вона підійшла до вікна. Біля похиленого паркану зупинилася велика машина повна дров. Поруч з нею стояли кілька молодих хлопців. Валентина прочинила двері.

– А ви адресою не помилилися, люди добрі. Грошей у мене немає. Може, не мій будинок вам потрібен.

– Ми приїхали до вас. Дозвольте вивантажити припаси і дрова. Решта привеземо наступного разу.

Валентина нічого не зрозуміла, але все ж показала, куди можна було все скласти.

– Дякую діти. Чим же вам віддячити, мої хороші.

– А поставте чайник. Так хочеться попити гарячого запашного чаю, та й зігрітися.

Вони сиділи за накритим столом, пили чай і розповідали Валентині про волонтерську організацію, яка допомагає самотнім людям, таким як вона. І що вона не одна така. Завтра вони поїдуть в інше село до такої ж самотньої бабусі. Валентина попросила почекати молодих людей. Вона підійшла до своєї скрині та дістала вовняну шаль, якою дуже дорожила і берегла. Трохи подумавши, Валентина простягнула шаль хлопцю і сказала, щоб вони передали це бабусі, від неї подарунок на Новий рік.

– Дякую, обов’язково передамо. Але це не всі наші подарунки вам.

Хлопці занесли телевізор.

– З наступаючим вас Новим роком!

Валентина не могла вимовити ні слова і лише витирала сльози, що виступили на очах.

– Дякую, ви сьогодні зробили нас з Муською просто щасливими.

– По весні приїдемо ще до вас. До зустрічі!

Хлопці сіли в машину і помахали бабусі Валентині. Вони знали, що зробили все правильно…

Ну, а завтра… завтра їх чекають вже нові добрі справи і люди, які теж чекають чудес…

Автор: Iрина Cтолярова.

Фото з вільних джерел, ілюстративне.

You cannot copy content of this page