fbpx

Ігор не поспішав висловлювати власну точку зору. Ніби то його не стосувалося. Діана ще кілька хвилин вивчала свої нігті, а потім не витримала: – Скажи хоч щось, – звернулася вона до чоловіка. Він повів бровою і зробив ще один ковток. – А що тут казати? Ти доросла дівчинка, знаєш, що треба робити

Діана розглядала свої нігті. Думала про те, що треба поновити манікюр, бо соромно з недоглянутими руками на роботу ходити.

Крім того, вона завжди намагалася мати бездоганний вигляд, щоб, так би мовити, тримати марку. І якби зараз побачила себе з боку, то навряд чи впізнала б. Без макіяжу, без манікюру, в простій бузковій туніці та чорних бавовняних брюках. І сліду не залишилось від акуратної зачіски, де кожен локон був на своєму місці. Натомість довгі чорні кучері зібрала у тугий хвіст. Хоча, за великим рахунком, Діані було байдуже, як вона виглядає. А руки свої розглядала, аби відволіктися від важкої тиші, що запанувала за столиком кафе. Минуло всього декілька хвилин, як вона озвучила новину, а здавалося, що пройшла вічність.

За матеріалами – “Є”.

Діана хвилювалася, не могла й подумати, що скаже їй у відповідь на її зізнання людина, яка сиділа навпроти. Він ліниво потягував каву. Ніби намагався розтягнути ці хвилини чекання. На його обличчі не заграв жоден м’яз. Усім своїм виглядом він уособлював спокій та виваженість. Саме за це Діана його і поважала. За весь час, що вони з Ігорем були знайомі, їй здавалося, що його нічого не може вивести з рівноваги. Його манера поведінки, його погляди на життя – все виказувало в ньому господаря власного життя. Ніби жив за власним чітко вибудуваним планом. І Діана не знала, чи знайдеться у його розміреному житті місце для неї і для дитини, яку ось уже два місяці носила під серцем.

Діана твердо вірила, що в житті кожному дається те, що хто хоче. Вона мріяла відкрити власну справу, хотіла багато подорожувати і побачити світ. Власне туристичне агентство Діана відкрила, але ось за кордоном ще ні разу не була. Адміністративна робота забирала весь її час. Одне слово –мріяти, інше – втілювати в життя. Проте робота Діані подобалася, там вона могла самореалізуватися. А ось на особистому фронті якось не складалося. Не те, щоб Діана переймалася через те, що штамп в її паспорті і досі не з’явився. Вона вірила, що заміж треба виходити тільки за того, кого кохаєш усім серцем і поряд з ким це серце вистрибує від щастя. Такого вона не зустріла. Натомість закрутила з Ігорем. Принаймні не думала, що з їхнього роману вийде щось серйозне.

Вони навчалися в одному університеті, він навіть деякий час зустрічався з її подругою. А коли зустрілися через п’ять років на презентації місцевого ресторану, по-новому подивилися одне на одного. І того ж вечора опинилися в його квартирі. Поговорили про життя і вирішили, що обох влаштовують такі стосунки. І ось тепер після п’яти місяців зустрічей, Діана дізналася, що при надії.

Вона довго розмірковувала про те, чи варто їй залишати дитину. І після сотні безсонних ночей зрозуміла, що стане матір’ю, незважаючи на те, що вирішить Ігор. Запросила його в кафе і без зайвих заігрувань повідомила новину.

Ігор не поспішав висловлювати власну точку зору. Ніби то його не стосувалося. Діана ще кілька хвилин вивчала свої нігті, а потім не витримала:

– Скажи хоч щось, – звернулася вона до чоловіка. Він повів бровою і зробив ще один ковток. – А що тут казати? Ти доросла дівчинка, знаєш, що треба робити.

– Знаю. – Діана дістала з гаманця гроші і поклала на стіл. Не сказала більше нічого. Вона зібрала усю волю в кулак і з гордо піднятою головою вийшла з кафе. Іншого вона від нього й не чекала.

Діана легко впізнала б його серед багатотисячного натовпу. А тут всього з півсотні людей. Доля знову звела їх разом на ювілеї місцевої медіа-компанії. Діана намагалася уникати колишнього хлопця, аби зайвий раз не думати, якими ж черствими та байдужими бувають чоловіки. Після тієї зустрічі в кафе Ігор дзвонив їй, навіть очікував біля роботи, але вона не відповідала на дзвінки і намагалася зайвий раз не бачитися з ним. Вона не хотіла довгих розмов, з’ясовування стосунків, звинувачень чи непотрібних переконань. Вони обоє прийняли рішення. І ніхто не винен, що вони не співпали. Діана розуміла, що чоловіків у її житті може бути багато, а от діти – це святе, бо син чи дочка любитиме її незважаючи нінащо. Крім того, другого такого щедрого подарунка доля може і не зробити. Поки вона розмірковував над ситуацією, яка склалася у її житті, хтось торкнувся її руки. Діана розвернулася, і на її великий живіт лягла тепла долоня. В цю мить малюк штовхнувся. І вираз його обличчя змінився. Ігор був здивований. Вони дивилися одне одному в очі, і ніхто не наважувався розпочати розмову.

– Я краще піду, – Діана швидко попрямувала до дверей. Хотіла втекти від нього якнайшвидше.

Ігор наздогнав її на вулиці.

– Нам треба поговорити, – почав він із стандартної фрази, яку ніби запозичив із дешевого серіалу.

– Про що?

– Я думав, ми домовилися. Все вирішили. Ти чому не сказала?

– А нав… – Діана замовкла на півслові. Вона обхопила руками стан.– Я, мабуть, сьогодні стану матір’ю, ой…

Ігор зайшов у палату до Діани з букетом білих троянд. В іншій руці він намагався втримати плюшевого ведмедя. Він гордо усміхався, широким кроком пересік палату. Маленька Марина спокійно дрімала у своєму ліжечку, не звертаючи уваги на те, що діється навкруги. Діана, схилившись над ліжечком, дивилася на свою крихітну донечку широко відкритими очима. Коли вона підняла очі, то побачила Ігоря, який спостерігав за ними.

– Це сама прекрасна картина, яку я колись бачив, – хрипло сказав він. –Я хочу зберегти цю мить в пам’яті і закарбувати її там назавжди. Пробач, за те, що був таким бовдуром. Я ж, коли взяв малу на руки, зрозумів, що ніколи нікому її не віддам. Вона підкорила моє серце.

– Знаєш, найбільше я хочу, щоб всі неприємності залишилися в минулому.

– Давай почнемо все з початку, – запропонував Ігор. Він поклав квіти і подарунок на крісло біля ліжка і підійшов до колиски. Дочка відкрила свої карі оченята і усміхнулася. – Я обіцяю виправити усі свої помилки і більше не поводитися, як егоїст.

Діана нічого не сказала. Слова були зайвими. Вона поклала свою руку на його, а він заключив її пригорнув, зарився лицем в її волосся, нашіптуючи слова кохання, і вони довго стояли, світячись щастям в лагідних променях яскравого сонця.

Автор – Анжела ДЗИЦЮК.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

You cannot copy content of this page