Сашко вже давно заснув, але Інна ще не спала – милувалася кожною рисочкою красивого обличчя, його широкими плечима, сильними руками. Які у нього красиві руки! Коли він обіймає її, то ці руки, мов броня, і захищають від світу і надають крил літати. Тихенько включає настільну лампу аби вкотре сфотографувати сплячого його і себе поруч. Ці фото вона тримає в таємниці від нього, бо він не дуже любить фотографуватися, і чесно кажучи, всякі ніжності, як то ходіння за ручку чи фото разом. Тримає її віддаль, але зараз це абсолютно не важливо, бо вона щаслива!!!
– Іннуся, ти маєш якісь гроші, бо мені на проїзд не вистачає, а всі на карточці, – традиційне ранкове запитання.
– Звичайно! – Інна вже завчасно має розміняні гроші аби давати йому на автобус і трішечки більше..
– Ти моє золото! – цмокає її в щоку Сашко, а вона щасливо усміхається.
Ідилія.
Думки про Сашка не відпускають її ні на мить і, навіть, на роботі вона має змогу вдосталь наговоритися про нього:
– Дівчата, це як в кіно! Він такий класний, що я й уявити не можу, що звернув на мене увагу! У нього зараз тяжкі часи, тому я маю підтримати його, але ж для того й кохання призначене – підтримувати і допомагати. Та це мені й в радість.
– Інно, це чудово, але ти мені ще гроші не віддала, а вже місяць пройшов, – нагадує Мар’яна.
– Вибач, я геть забула! Віддам з зарплати. Сашкові не заплатили за роботу і він мусив переробити, а витрати ти знаєш які зараз.
– Знаю, тому й нагадую. Вкотре. – супиться Мар’яна.
Заздрісні, що з них хотіти? Животіють зі своїми нудними хлопцями і з таким же нудним життям. А вона не хоче! І не буде!
– Мам, позичиш мені гроші? – з порогу задає тон розмови Інна.
– Доню, я тобі того місяця давала, – насторожується мама.
– Ти ж знаєш, як дорого винаймати квартиру.
– То живи зі мною – помістимося, – напоумлює мама.
– Сашко не хоче, ти ж знаєш.
– То хай Сашко платить за квартиру.
– Мам! У нього той місяць був проблемний, мусили все переробляти за свій кошт, тому нічого не заробили. А цей місяць взагалі без замовлень. Зараз у всіх складна ситуація.
– Доню, ти можеш собі нормального хлопця знайти?
– Це ти мені про це кажеш? Сильно тато був нормальним?
Забембала з повчаннями. Сама розлучилася бозна скільки років тому, так і не знайшла нікого. Тата бачила рідко, навіть, не на всі день народження він приходив – не міг маму терпіти з її постійним ниттям і догорянням. А вона не така. Вона не буде колупати чоловікові мозок! Не буде нити і канючити… Тим більше, такому, як Сашко. Її коханнячко!
– Свєт, позич грошей до зарплати, – хто як не краща подруга виручить?
– Нюся, ти серйозно?- знову цей її погляд – зверхній і поблажливий водночас.
– Серйозно. Я зараз геть на мілині. Ще й боргів купа. Що скажеш?
– Скажу, що тобі б я позичила, але Сашкові твоєму позичати не буду.
– Ти серйозно, подруго? – останнє вимовила з притиском.
– Абсолютно.
– Мені грошей треба!
– Розумію. Але в тебе для цього є хлопець, який з тобою живе, їсть, гріється біля батарей. Тому його забезпечувати я не збираюся.
– То така ти подруга!
– Саме така.
Ще одна курка. Це найскладніше. Вони ж виросли разом, скільки всього пережили від прищів до хімічної завивки… Скільки жалів розказано і розраджено. Вона ж знає, що Сашко – Кохання всього її життя! Такого чоловіка треба тримати біля себе ласкою і турботою, а не вимагати папірці на прожиття. Вона ж знає, як це буває: докоряєш і вимагаєш – живеш сама, наполягаєш і переконуєш – живеш сама, доводиш свою правоту – живеш сама. Вона не мама!!!
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
