– Іро, мені негайно треба тебе побачити! – голос Олени дрижав, і я, наспіх накинувши курточку, вилетіла їй назустріч. Подруга була сама на себе не схожа, вона потребувала допомоги, і терміново За матеріалами Волинська Газета
Тенета ловеласа – Іро, мені негайно треба тебе побачити! – голос Олени дрижав, і я, наспіх накинувши курточку, вилетіла їй назустріч.
Ми присіли за маленький столик край широкого кафешного вікна і деякий час просто мовчки дивились у нього. Я знала, що квапити подругу не потрібно. Холодні краплі дощу, які стрибали по підвіконню, підсилювали мокрий ефект її очей. Нарешті Олена голосно зітхнула і перевела погляд на мене.
– Волею долі моє тижневе відрядження мало проходити в товаристві незнайомої мені людини. Ззовні цей чоловік був мені абсолютно не до вподоби: невисокий, худорлявий блондин. Ти ж знаєш: я люблю спортивних, височенних брюнетів! – Олена невесело посміхнулася. – Перші слова вітання з його вуст прозвучали так, мов щось пройшло крізь мене. Оксамитовий, із заколисуючими нотками низький голос! Із перших хвилин спілкування я зрозуміла, що намагатися бути кращою в його очах – зайве, як це зазвичай роблять усі в товаристві незнайомих чи малознайомих людей. Ігор відразу дав зрозуміти, що я – найкраща і що він захоплюється мною такою, яка я є, з усіма притаманними мені «тараканами». Я розслабилася і, сама не розуміючи як, потрапила у вміло розставлені тенета.
Вдалі, позбавлені банальності компліменти, проникливий, погляд очей – і безсонні ночі стали відтоді моїми супутниками. Приємне кавування «тет-а-тет» привело нас до відвертих розмов, з яких я дізналася, що мій колега – досвідчений ловелас, причому вважає це нормою поведінки для справжнього чоловіка. «Зрозумій, – переконував він мене, – усі мужики – кoбелі, вибач за грубе слово». Я слухала його мовчки, мов загіпнoтизована. Я не мала сили суперечити, хоча категорично не згідна з таким твердженням. Ти ж знаєш, мій Павло обожнює мене, і впевнена, на всі 100 відсотків, у нього навіть думки не виникало зрадити мене.
Я знала. Була свідком того, як зарoджувалися стосунки моєї подруги та її Павла. Тож була переконана: він ніколи навіть не думав про іншу. Тільки ідiот дозволив би собі втратити таку жінку! Олена завжди користувалась успіхом у протилежної статі. Ще з дитячого садочку в неї закохувалися майже всі хлопчаки. Вона це відчувала, але ніколи не надавала цьому особливого значення. Просто сприймала як належне. Обирала сама, кого впустити у своє життя.
– Розумієш, Ірусю, – продовжила подруга, – мої почуття зараз нагадують американські гірки. На відстані від Ігоря – я розумничка. Знаю, що не вартий він моїх мрій. При всіх його великих плюсах, один довжелезний мінус – «кобeлізм», як кажуть у народі, не дозволяє мені закохатися так, щоб геть забутись… А як побачу чи голос почую, все! Відчуваю себе безвільною речовиною, яку тягне на дно величезний магніт.
– Скажи головне: досяг твій ловелас своє мети? – поставила запитання, яке може дозволити собі лише перевірена часом і складностями життя подруга.
– Ти що, про кого ти оце говориш? – Олена відверто обурилась. – Я ніколи не стану в один ряд з його численними коханками. Це – найбільша, найвагоміша нагорода. Заслужити її може лише той, для кого я буду королевою, однією-єдиною!
Я почувалася дyрепою за таке безглузде запитання. Але не могла не помітити зміни, які відбулися з нею. Олена пострункішала, її очі набули м’якого, чарівного блиску. Вона сама ніби світилася зсередини.
Слушної, дієвої поради від мене Оленка не почула. Здавалося, що їй це і не було потрібно. Вкотре її емоції вихлюпнулися на мене, а збентежена душа знайшла спокій.
Ми поверталися додому кожна зі своїми думками. Я знову вкотре переконалася: донжуани в нашій буденній жіночій долі відіграють особливу роль. Скільки б не засуджували їхній спосіб життя правильно запрограмовані верстви населення, але саме бабії щедрі на компліменти, сміливо показують своє щире захоплення протилежною статтю, тим самим пробуджуючи справжнє єство жінки, підносять її до стану натхненності та ейфoрії…
Ірина ШАБАЛА.