Ірина Олександрівна кликала нас до себе ще з лютого місяця. Говорила, що не потрібно нам винаймати квартиру, адже у неї є трикімнатна, та й лячно їй самій. Ми не хотіли, але коли втратив роботу чоловік і я, мусили таки переїхати до неї.
Через тиждень після того, як ми переїхали, свекруха заявила, що ми повинні заплатили їй за наше харчування. Сума, яку вона озвучила, дорівнювала половині того, що ми платили за оренду колишньої квартири.
Ось тільки ми навіть холодильник привезли свій і з першого дня харчувалися окремо від свекрухи. Мій чоловік переїхав від матері до гуртожитку ще студентом, у нього свій режим харчування. А я вирішила, що готувати різне для двох це вже перебір і підлаштовуюсь під харчування чоловіка.
У результаті незрозуміло, за що ми повинні їй такі гроші? Ми нічого в неї не взяли!
Я не стала сперечатися із свекрухою, вирішила дочекатися з роботи чоловіка. Чоловік вислухав, посміхнувся, сказав мені, що ми проживемо тут всього місяць-другий і переїдемо.
Ось тільки сьогодні виповнилося півроку, як ми все ще у свекрухи. Але переїхати аж ніяк не виходить.
Ірина ж Олександрівна влаштовує нам ьаке веселе життя, що й ворогу не побажаєш. Чоловік мій підробіток знайшов віддалений. Мусить сидіти цілими днями і працювати за комп’ютером, так свекруха вирішила, що ми надто вже багато електроенергії споживаємо, тому щовечора о восьмій вимикає її на щитку. Ключ тільки у неї є, тож ввімкнути знову не виходить.
Просимо не робити так, а в неї одна мова – ми не вміємо економити і жити по своїм доходам, а вона нас мусить вчити. Не повірите, але свекруха навіть показники лічильники щодня записує. Може залетіти в кімнату і довго нам вимовляти за те, що ми надто багато води використали. Хоча ми вже у вбиральню зайвий раз не заходимо.
А три дні тому друзі наші зателефонували з-за кордону. Справа в тому. що в них у столиці є квартира. яку вони в оренду здавали. Квартиранти з’їхали і вони просять у нас, аби ми жили там, адже у них там кіт і рослини. Ми звісно ж погодились і почали речі збирати одразу ж.
І тут несподівано мама мого чоловіка в сльози: “Не покидайте мене діточки, як же ж я сама. Та для мене однієї ця квартира величезна, ми ж так добре усі разом жили”.
Ми звісно ж наміру переїхати не залишили і на її слова не відреагували, так дійшло діло до швидкої. Тепер моя люба свекруха у стаціонарі лежить. Спеціалісти кажуть, що їй не можна самій лишатись і потрібно, аби хтось завжди був поруч.
Ми з чоловіком розгубились. Що робити? З одного боку більше так жити ми не можемо, а з іншого – самій свекрусі залишатись теж не можна.
Як нам вчинити правильно? Я розгубилась.
31,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
