Не знаю, як ви, але я своє життя відкладаю років сорок, точно. То з понеділка сідаю на дієту, то вчуся казати «ні» людям, які просто мною вміло маніпулюють, то роблю в житті те, що давно хотіла…
Все це я починала з понеділка, з Нового року, з першого числа, і «завтра».
Ситуація абсолютно не змінювалася і я далі продовжувала працювати на нудній роботі з маленькою зарплатнею, обходжувати чоловіка, який давно мені став нелюбим, догоджати синові-підлітку, який більше тримався компанії, ніж дому.
Загалом, я всім навколо була винна і мала мовчки виконувати забаганки всіх і вся, але не свої.
І ось Водохреща, очищення води, очищення людського тіла і душі.
Ну, думаю, якщо я вже сьогодні нічого не зроблю зі своїм життям, то й цілий рік отак пройде. Але що таке зробити неймовірне мені підказало картинками з інтернету – всі мої знайомі знайомих постили фоточки в купальнику і в воді.
Я до того ніколи в житті не пірнала, холод не люблю, купаюся лише в гарячій воді. Тобто, якщо й була колись людина далека від хлолоду – це я!
Все, думаю, йду. Беру таксі, їду, скупнуся і вернуся додому абсолютно новою людиною.
Вийшла на вулицю і вернулася.
Бо там така холодрига, що ніс мені мало не відпав!
Вернулася і друга моя розумна та розважлива “Я” і почала мене переконувати, що не таке вже в мене й погане життя, сиджу в теплі, в комфорті. Інші й того не мають! І чоловік є, хоч і нудний, і син інколи слухається, грошей вистачає на найнеобхідніше… Чого ото лізти в ополонку.
Але далі озвалася моя рішуча Я і сказала, що я буду в оцій квартирі плісніти до кінця свого життя.
Мені стало страшно і я зателефонувала своїй подрузі.
– Слухай, ти б хотіла піти скупатися на Водохреща?
– Я при своєму глузді, – коротко відповіла та.
– А хотіла б отак одним ривком змінити своє життя? зробити отой перший крок, а там би все просто покотилося?
– Такого не буває.
– А мені здається, що якби я сьогодні скупалася, то моє б життя абсолютно змінилося…
Ми завершили розмову і я й далі сама з собою сперечаюся їхати чи ні. Пройшло години зо дві, як тут телефонує мені подруга:
– Я приїхала, виходь, будеш у мене купатися і життя змінювати.
Чесно скажу, що я може б і не поїхала сама, але її підтримка дала мені впевненості. Ми залізли в таксі і подалися на річку. Там ще були такі ж любителі змін чи любителі офігезних фото, я вже не знаю.
Вода була такою холодною, що я й не знаю, як у неї тричі присіла, подруга все це дійство знімала на відео, щоб «Ти збоку дивилася на оце божевілля», – сказала.
Таксист на нас почекав і ще й зробив нам знижку:
– За сміливість!, – засміявся.
Ми пішли до мене і на здачу зробили собі глінтвейну і просміялися цілий вечір.
– Я без тебе ніколи б не наважилася, – сказала я подрузі.
– Я відчула, що для тебе це має значення, тому й приїхала, – відповіла вона.
І ні, моє життя з того дня не змінилося. Я продовжувала ходити на нудну роботу і жити з нудним чоловіком і сином-підлітком. Так продовжувалося десь чотири роки, поки я остаточно не зрозуміла, що так жити більше не хочу.
Ми розлучилися і зараз я сама, абсолютно щаслива, хоч, знову ж таки, не одразу після судового процесу.
Мені знадобилося ще кілька років аби я змогла сама зрозуміти для чого мені ця свобода і як правильно нею розпорядитися.
Проте, більше я не купалася ніколи на Водохреща, не тому, що не хочу змін, а тому, що в житті можна все змінити не чекаючи дня чи свята.
Фото Ярослава Романюка.
