Оперативне командування «Північ» пролило світло на оборону Чернігова з історії старшого сержанта Володимира.
– Ми сюди (аеродром «Півці») приїхали 24 лютого близько шостої чи сьомої години вечора. Перша ніч була тихою. Чути було тільки нашу артилерію, – згадує військовий. – Наступного дня десь о 10.20 біжить командир танкістів і кричить «До бою!». Ми зайняли свої позиції і чекали на противника. Скоро з лісосмуги з’явилися танки. З правого флангу я бачив чотири, які спалили наші танкісти, гарно відпрацювали…Працювали красиво, з перших пострілів. На полігоні я такого не бачив (посміхається).
Так танкісти відбили перший ешелон російської навали, знищивши чимало техніки. Але далі вороги почали бити здалеку.
– Сильно почали засипати артилерією та мінами. Були АГС, касета «Градів», напевно, ствольна артилерія, міномети. Як дощ, сипало кругом і постійно. Було важко. Ми очікували прорив удруге. Для того, щоб підготуватися до бою, підготувати свої танки, ми почали відкатуватися на більш вигідні позиції. А нас поміняли військові з механізованого батальйону, – розповідає захисник.
Ворог не зміг захопити аеродром, а Володимир відійшов до мікрорайону Чернігова – Олександрівки.
– В Олександрівці було набагато жорсткіше. Бо вони підійшли занадто близько – на прямий постріл автомата, – розповідає чоловік. – Ми залізли на 131-й ЗІЛ з цистерною палива в кузові, на таку собі порохову бочку. Почали відкатуватися назад. І тут на нас вилітає російська БМП, на всіх порах, з юзом так… І пушку наводить на нас. Ми вчасно входимо в поворот і розрив. Буквально секунди три – і прямо в машину б попали. Значить, не час мені. На скільки я знаю, ту «беху» спалили.
А 26 лютого Володимир став свідком, як з Олександрівки на них вилетів танк російcьких танкістів Щоткіна та Кулікова, останнього засудили до 10 років позбавлення волі.
На наступний день вже в Киїнці Володимир знову був у бою.
– Це було 27 числа. Тоді засипали нас «Градами». Багато поpанених цивільних людей було. Ми бігали рятувати їх. Вивозили поpанену дівчинку і й самі потрапили під мінометний обстріл. Слава богу, дівчинка вижила, – згадує сержант.
Володимир каже, що багато разів за ці дні прощався з життям, але, видно, він ще потрібен цьому світові, цій країні, своїй родині. Тому й вижив.
Фото: Оперативне командування «Північ».
09/15/2022
