Й досі пам’ятаю ту «нараду»: я, мама і бабуся обговорюємо, що мені робити, бо я дізналася, що чоловік має іншу. На ній ми вирішили практично моє майбутнє, але от мама з бабусею посварилися і все через бабусину пораду

Мені було двадцять сім років, трирічний син і орендована квартира, чоловік на державній роботі. Стандартне життя і не стандартна для мене новина, що мій чоловік має когось. Все вияснилося раптово – я пішла на весілля до родичів, а він сказав, що буде після зміни відсипатися. Далі мене підвіз сусід з дитиною одразу додому після весілля і ми з сином застали ту жінку у нас вдома.

Степан просив мене подумати і не руйнувати сім’ю, бо та жінка для нього нічого не означала, а от ми – то сенс його життя. Я не знала, що робити, бо не знала, як далі жити, у мене не було батька аби мене підтримав фінансово, а на своїй роботі я багато не заробляла.

Тому я розповіла мамі, просячи поради, а мама покликала бабусю.

– Доню, ну з ким не буває, – почала мама, – Оступився чоловік разочок, то можна й пробачити. Поїдьте кудись разом і якось все владнається. Дитині потрібен батько.

Так вона говорила і я дивилася то на неї, то на бабусю, остання, в свою чергу, чомусь мовчала, зате мама вирішила вилити душу.

– Ти думаєш, що твій тато був святим? Ні, він теж любив собі багато що дозволити, але тебе он як любив, виростив, дав освіту і весілля справив. Шкода, що не дочекався онуків, але я певна, що він би й Денисика любив безмежно. То зараз те все так гостро стоїть перед очима, а пізніше все забувається. Мамо, ну скажи ти, – звернулася вона до бабусі.

– Ні, не забувається, – відказала та, – Тепер вже я розумію, що дарма те все тобі, доню, радила. Життя минуло і що ти маєш? Що ти доброго пам’ятаєш про себе і чоловіка? Я от нічого, а твій батько теж був такий. Заради тебе і брата твого жила, а тепер на фото дивлюся і згадати нічого.

І ось тут мама й розійшлася тирадою:

– Що? Ти ж мене тоді так переконувала, такі аргументи наводила! Та це через твої слова я з ним і лишилася!

Все через тебе! Ти просто не хотіла аби я до вас з донькою верталася от і плела мені те все?

– Ні, доню, я щиро говорила, була ще молода і думала, що попереду і у тебе і у мене щасливе життя, що все забудеться і налагодиться. А воно он як склалося. Ти мені прости. Будь ласка.

Мама не хотіла її слухати і вибігла з квартири, а бабуся мені й каже:

– А ти будь мудріша за нас. Я не кажу тобі зараз йти в життя з дитиною на руках, ні, на одні аліменти ти не проживеш і де ще жити будеш? Ти маєш, дитино, взяти своє.

– Компенсацію?

– Так, компенсацію і подумай добре, як то все має бути.

Я задумалася, бо що я могла від чоловіка взяти? Та нічого, бо ми жили не багато, державна робота нічого й не давала, а десь на більші гроші треба було їхати. І я наполягла аби Степан подався на заробітки. Його довго не було і за той час я подала на розлучення, але він про це не знав, справно пересилав мені і дитині гроші.

Коли ж він вернувся, то я поставила його перед фактом, що в новій квартирі буду жити я і його дитина, а він собі хай йде куди хоче. Степан обурювався довго, але я сказала, що він сам це все вчинив своїми руками і не треба так хвилюватися, адже його дитина житиме в новій квартирі з ремонтом, я ж ті гроші не прогуляла з любчиком, як ото він робив.

Він всім розповідає, як я вчинила і досі, так і не женився, бо каже, що жінки стали меркантильні. Перепрошую, а хіба не ти мене такою зробив, чоловіче? Хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page