Вадим і Микола одружені з рідними сестрами. Їх дружбі більше двадцяти років. Воно й не дивно: обидва завзяті рибалки, відчайдушні грибники, люблять повеселитися, відпочити в хорошій компанії. Між родинами теж склалися добрі стосунки.
Сестри і їхні чоловіки завжди підтримували одне одного, разом виховували дітей, разом їздили в село, щоб допомогти тещі по господарству. Словом, все було чудово, поки між Вадимом і Миколою не пробігла чорна кішка.
Каменем спотикання став гумовий човен, придбаний за спільні кошти. Микола живе в приватному будинку, тому човен зберігається у нього в гаражі. Власне, гараж використовується, як господарська будівля, бо автівки у Миколи немає.
А у Вадима є автомобіль, але немає гаража. Тому так і вийшло, що човен, причіп, колеса та інші автомобільні прибамбаси стояли під наглядом у Миколи, в його гаражі. Раніше господаря це зовсім не бентежило: захотіли поїхати на риболовлю, взяли човен і вперед. Іноді чоловіки брали з собою дружин, коли діти гостювали у бабусі. Поїдуть, відпочинуть, риби привезуть. Краса!
А останнім часом Вадим почав їздити на риболовлю сам або з дружиною: діти виросли, ніщо не тримає.
Миколу запрошувати перестали. Чому? Все просто. Микола старший за них на п’ятнадцять років. Чоловікові перевалило за шістдесят, тому їхати на озеро з ночівлею йому трохи важче: то спина турбує, то вогкість лякає.
Крім того, характер у Миколи помітно зіпсувався. Він постійно чимось незадоволений, чужа думка його не хвилює. Вважає, що, оскільки він старший, то його слово має бути останнім і всі повинні йому підкорятися. А кому це сподобається?
От і почав Вадим уникати спільних поїздок в ліс, на природу і тим паче на риболовлю з ночівлею. А Микола це помітив і дуже розсердився: не поважають, мовляв.
Тому, коли Вадим якось приїхав, щоб взяти човен, Микола йому заявив:
─ Я тобі його так легко не віддам. Плати. Хоча б пляшку принеси.
Вадим здивувався:
─ Миколо, ти чого? Човен наш спільний. Чому я повинен платити?
─ Був спільним, став моїм. Він же ж моєму гаражі стоїть. Хочеш взяти ─ плати.
Вадим обурився, але сперечатися не став. Просто сказав:
─ Не даєш, то й не треба. На прокат візьму, але тобі платити не буду.
─ Як хочеш ─ відповів Микола, і задоволений собою, пішов до будинку.
От, власне і все. Вадим перестав приїжджати, Микола запрошувати. У село до матері почали їздити поодинці. Якщо вона щось передасть машиною для іншої доньки, під’їжджають до будинку, не виходячи віддають і їдуть геть.
Непорозуміння розросталося стрімко. Микола накрутив себе так, що далі нікуди. Згадав всі помилки Вадима за все його життя, звинуватив у всіх гріхах. Той ніяк не реагував і взагалі не ліз.
Більше того, прийшов з дружиною на день народження до Миколи, приніс подарунок, хотів помиритися. Але Миколу понесло! Він заявив, що не хоче бачити Вадима в своєму домі. Ні його, ні його родину.
Ось так через якусь дрібницю розвалилася багаторічна дружба і прекрасні сімейні стосунки. Тепер сестри зустрічаються на території Вадима. У будинку Миколи їм просто немає місця.
А нещодавно, Микола виштовхав з гаража причіп і вимагав, щоб його негайно прибрали з двору.
Куди заведе колишніх друзів-родичів цей конфлікт, сказати важко. Бо поки ситуація дуже напружена. І як вийти, ніхто не знає. А Микола і не хоче знати.
Svitlana Sushko.
Фото ілюстративне.
