fbpx
Історії з життя
Катя – хороша, добра, за шість років я натішитися невісткою не могла. А тепер що? Іншу приведе? — Віра тре скроні: — Нізащо не прийму, тільки Катя назавжди буде моєю єдиною невісткою.

Невісточка.

— Для мене тільки Катя моя невістка, більше нікого не визнаю і не прийму. – Віра Сергіївна сидить зі склянкою в руці, в яку накапала заспокійливих крапель. Вчорашня новина приголомшила її: єдиний син розлучився та обіцяє привести знайомитись іншу дівчину.

— Віро, не діймай себе, пошкодуй своє серце, — вмовляє сестра Тетяна, — дорослий син прийняв рішення: розлучився. І з цим нічого не вдієш.

— Саме так: я з собою нічого вдіяти не можу. Катя – хороша, добра, за шість років я натішитися невісткою не могла. А тепер що? Іншу приведе? — Віра тре скроні: — Нізащо не прийму, тільки Катя назавжди буде моєю єдиною невісткою.

— А якщо Катя вийде заміж?

— Нехай, я все одно тільки її прийматиму.

Розлучення сина сильно засмутило Віру; вона довго вмовляла відмовитися від розлучення і сина, і невістку. Син Сашко був непохитний, Катя обіцяла приходити з Максимчиком у гості, кликала до себе Віру. Так і розлучилися з обіцянкою ніколи не втрачати один одного з поля зору.

Минуло кілька місяців і Сашко повідомив про дівчину, яка, можливо, стане новою невісткою. Та Віра не прийняла слова сина всерйоз (має ж бути у молодого чоловіка жінка), погуляє і заспокоїться; у душі таїла надію, що Сашко ще зійдеться з Катею.

Але Сашко заявив, що прийде в суботу з Дариною, спеціально приведе дівчину знайомитись. – Не хочу ні чути, ні бачити якусь там Дарину, для мене невісткою завжди буде Катя, мати мого онука Максима.

— Як хочеш, мамо, я все сказав. Якщо не хочеш знайомитися, ми не приходитимемо до тебе, щоб не ображати твої почуття. З Катею ми не зійдемося, хоч би скільки ти сподівалася на це. Максим – мій син, я його люблю, але житиму з іншою жінкою.

Віра схрестила пальці, стиснувши їх від напруги: кожне синове слово заставляло ще більше хвилюватися. – Добре, синку, бачу, що ця Дарина для тебе – світло у віконці. Мені нічого не залишається, як змиритися з твоїм вибором, — вона різко обернулася, подивившись синові у очі: — але не наполягай на нашій зустрічі з нею, я не бажаю знайомитися.

— Добре мамо.

Як би не відкладала Віра зустріч із новою невісткою, вона все ж таки відбулася. Худорлява дівчина з великими сірими очима дивилася на неї з посмішкою, яка обеззброює. Віра у відповідь ще сильніше підібгала губи, кивнувши у відповідь і жестом показавши, що можна проходити.

Жодної симпатії виявляти не збиралася, та й взагалі намагалася не дивитись на дівчину. Хоч син і казав, що познайомився з Дариною після розлучення, Віра все одно злилася на нову невістку, що та стала на шляху сина.

— Ну, ось бачиш, Віро, дівчисько приємне, скромне, але свій стрижень має. Догодити тобі старається, посуд хотіла помити, а ти не дала, – сказала сестра Тетяна.

— Ще чого, у моїй квартирі господарювати, — ставлення Віри залишилося незмінним, — ось Катя нехай, робить у мене що хоче, я їй завжди рада. А ця – самозванка; сподіваюся, Сашко з часом одумається.

Вона часто дзвонила Каті, кликала до себе, просила привести Максимчика, — поводилася так, ніби й не було розлучення.

Дарину син довго не приводив, відчуваючи відчуженість матері. Але за два місяці після того, як розписалися, дівчина прийшла сама. У руках тримала сумочку та тортик. – Здрастуйте, Віро Сергіївно. Не проганяйте мене, будь ласка, це для нас важливо.

Віра, вражена візитом, впустила гостю. – А чому одна? Де Сашко? — Насамперед запитала господиня.

– Сашко на роботі. Ви не хвилюйтеся, це я сьогодні по обіді відпросилася. Сходила в клініку, потім до вас вирішила зайти. Можна я руки помию?

— Так, звичайно, проходь у ванну, — вона прийняла торт, віднесла на кухню, поставила чай. Її не відпускала цікавість, незважаючи на неприязнь до Дарини.

— Можна чаю? – сміливо запитала гостя.

— Ну, якщо з тортом прийшла, значить без чаю не обійтися, закипає он.

– А давайте я сама заварю, Дарина підскочила, готова допомогти, – в очах читалося величезне бажання бути корисною.

Віра дозволила, а сама вже обмірковувала, як охолодити запал нав’язливої дівчини.

— Ви, знаєте, ми з Сашком живемо добре. Але нам так хочеться, щоб до нас приходили і ви. Чесно кажучи, важко, коли така напруга між нами. У нас же скоро буде дитина, а у вас другий онук чи онучка.

— Ну що ж, буде то буде, дітям я завжди рада. – Погляд Віри трохи потеплішав. Заготовлену промову Віра відклала, новина трохи пом’якшила її, і зустріч із новою невісткою пройшла непогано.

Потім уже, залишившись одна, Віра знову з жалем згадала про Катю, з якою вони були такі дружні. Але й Дарина почала дратувати її менше.

Минув рік. Віра готувала обід і поглядала у вікно. Прийшла сестра Тетяна. – Ну що, ще не приїхали?

— Та ось чекаю з хвилини на хвилину, мають з Лізонькою приїхати. Дарина молодець, буде гарною матір’ю, я вже бачу, як вона дбає про доньку. А якщо чогось не знає, не соромиться запитати. Та й сваха, Даринина мати, допомагає.

Вона знову зиркнула у вікно:

— Ой, он вони, приїхали мої любі.

Тетяна зупинила сестру, схопивши за лікоть:

— Почекай, вони ще не піднялися. Ти скажи, як тобі Дарина? Ти ж її на дух не переносила.

— Тетяно, кажу як є: гарна в мене невістка, з усією душею до мене. Ну, а я що? Я люблю їх усіх.

— А Катя?

— І Катя, як і раніше, моя невістка, спілкуюся з нею. Та ти сама знаєш, про наші стосунки. Сестричко, розумій, як хочеш: не знаю, хто кращий. Та й не хочу порівнювати: вони мені обидві як рідні, сьогодні ось із Катею розмовляла, про Максима говорили, про нову Катрусину роботу. І з Дариною мені теж радісно спілкуватися: я ж бачу, яка вона хороша. Не знаю, може це моєму синові і з першою, і з другою дружиною так пощастило.

Почувся дзвінок у двері. Віра зірвала з плеча рушник, квапливо пішла відчиняти: — Йду, йду, мої хороші.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page