Мама, звичайно, не залишала Катю без своєї турботи, але це не їй призначено природою бути головною опорою для молодої матері та її дитини.
Рік тому Катя зустріла своє кохання. Дівчина не вступала в так звані стосунки і не боялася виглядати через це білою вороною. Її не лякали похмурі прогнози відкинутих претендентів, які віщували їй, що з такими безглуздими переконаннями їй ніколи не вийти заміж. Вона не звертала уваги на високо підняті від подиву брови знайомих: «Як? У тебе немає хлопця?» У контексті це означало: «Отже, ти нікому не потрібна!»
Катя чекала кохання, і коли зустріла Андрія, зрозуміла: «Це він! Той, якого вона чекала і з ким хотіла б бути поруч до останнього подиху».
Познайомились вони напередодні Нового року. Кондукторка у тролейбусі влаштувала лемент з приводу того, що на Катрусиній транспортній картці закінчилися кошти, а здачі з п’ятисот гривень у неї не було.
Виручив стрункий сіроокий хлопець, який сидів поруч із Катею, — він і заплатив за попутницю. Пожартував, що неодмінно хоче отримати свої гроші назад, тому має провести дівчину. Дівчину, в яку закохався з першого погляду.
То й був Андрій. Він ставився до Каті ніжно і дбайливо, не квапив події. Наполегливим не був, незважаючи на те, що зустрічалися вони не часто — тільки тоді, коли Андрій приїжджав до міста, де познайомився з Катею, у справах свого заочного навчання. Працював він у геологічній експедиції. Коли в один з його приїздів їхній роман перестав бути платонічним, Катя запитала Андрія: «А що, якщо у нас з’явиться дитина?»
— Катрусенько, мила! Нехай це буде якнайшвидше! Я дуже хочу, щоб у нас з тобою була дитинка! – щиро зрадів Андрій.
Трохи більше, ніж за місяць, Катя відчула, що незабаром у Андрія з’явиться реальна нагода радіти. Вона зателефонувала йому відразу після того, як її припущення підтвердив огляд.
— Катрусю, яка ж ти в мене молодець! Дуже хочу якнайшвидше побачитися! Через два тижні вирвусь у відпустку – у мене назбиралося багато відгулів – тож я скоро приїду! Чекай! – радісно гудів у мікрофоні телефону голос Андрія.
Більше Каті його почути не довелося. Він більше жодного разу їй не зателефонував, а на Катрусини дзвінки його телефон нудно втовкмачував їй, що його господар недоступний. Андрій попереджав Катю, що в тих місцях, де він працює, зв’язок не завжди доступний, тому вона довго не покидала спроб додзвонитися до коханого. Проте телефон непохитно повторював одне й те ж саме.
Катя багато разів чула, як чоловіки швиденько «вмивають руки» в таких ситуаціях, але щоб так само вчинив і Андрій — це не вкладалося у неї в голові!
І все ж таки факт залишався фактом — Андрій зник. На навчання приїжджати йому більше не треба — диплом він уже отримав — так що і тут про нього не можливо було нічого дізнатися.
Та й Катя вирішила його не розшукувати — не прикує ж вона людину до себе ланцюгами, якщо він сам вирішив розлучитися! А дитину вона все одно народить — адже маля ні в чому не винне. Її підтримала мати — їй було не звикати — адже вона і Катю виростила одна.
Емоції не відпускали. Хотілося забути, викреслити Андрія з пам’яті — та ні! Це його дитину Катя носила під серцем, а саме серце, як і раніше, належало Андрієві. Від цього їй було ще гірше.
Сіроокий синочок Сашко ріс здоровеньким і тямущим, ніби намагався завдавати мамі якомога менше клопоту. І все ж таки бували важкі хвилини, коли так хотілося спертися на міцне чоловіче плече. Каті дуже не вистачало Андрія, його кохання, його підтримки.
І тоді зривалося з пухких губ: «Безсердечний!»
Коли Сашко пішов у дитячий садок, для підготовки до чергового дитячого свята, Каті довелося зайти до читального залу, де працювала її колишня однокласниця. В одній із старих газет була закладка. Катя чомусь відкрила газету на цьому місці, і її погляд впав на обведену червоним статтю з фотографією Андрія.
У Каті помутніло в очах. Стаття була про Андрія! Що він відійшов у засвіти, рятуючи із вогню дітей, яких він встиг подати у вікно. Сталося це через кілька днів після їхньої останньої телефонної розмови.
— Вибач мені, Андрію! — дзвоном звучало в Катрусиній голові. — І яке щастя, що я народила Сашка, який став твоїм продовженням!
Закладку у газеті зробила бібліотекар, вона була сестрою матері врятованих Андрієм дітей. У неї ж була й адреса осиротілих батьків Андрія. Він був їхнім єдиним і дуже пізнім сином.
Увечері того ж дня, ледь отямившись, Катя написала батькам Андрія, що тепер вони не самотні — у них росте онук, рідна частинка їх сина.
Фото ілюстративне.
