fbpx

Кажу сусідці: “Тань, поклич внучку сюди. Нехай з нами посидить.” І тут через кілька секунд чуємо на кухні щось тріснуло, та так сильно. Ми з сусідкою переглянулися, зіскочили з місця і бігом на кухню. Забігаємо в кухню. А там сидить на підлозі її Діаночка поруч

До мене недавно сусідка зайшла і привела з собою шестирічну внучку. А внучка дуже активна дитина і за нею потрібно прискіпливо приглядати. Все їй потрібно подивитися, скрізь усе перевірити (це зі слів сусідки). Батьки суворо виховують, а вони в усьому їй потурають.

З сусідкою ми в хороших стосунках і часто заходимо один до одної в гості. Дзвонить мені недавно вона і каже: “Ти вдома? Не зайнята? Зараз зайду до тебе на десять хвилин. Телефоном новим похвалюся.” І буквально тут же лунає дзвінок у двері. Відкриваю. Стоїть щаслива сусідка. Але стоїть не одна, поруч дівчинка. “Ой, мені Діанку (це внучка) несподівано дочка завезла. Так що я до тебе з нею. Ми швиденько. Телефон покажу і додому підемо. Так, Діаночко” . Дівчинка щось промямлила бабусі, я їх запросила пройти і вони пройшли в кімнату.

Загалом десять хвилин розтягнулися на цілу годину. Я ніби нікуди не поспішала, ми сиділи розмовляли. Обговорили новий телефон сусідки. Все б нічого, але мене напружувала її внучка.

Спочатку вона захотіла малювати. Я їй пояснила, що ні олівців та фломастерів у мене немає, і вже тим більше фарб. Знайшла їй простий олівець і листок, і посадила малювати. Потім дала їй оріфлеймовскій журнал погортати. Дівчинка спочатку гортала спокійно, а потім почала щосили терти рукою пробники. В результаті порвала дві сторінки. Журнал відразу їй став не цікавий і вона пішла в інші кімнати. Сусідка їй услід крикнула: “Діанко, тільки нічого не чіпай ласка. А то тітка Марина нас більше в гості не покличе”.

Я ще сильніше насторожилася. Виявляється внучка може без дозволу брати що-небудь. Кажу сусідці: “Тань, поклич її сюди. Нехай з нами посидить.” І тут через кілька секунд чуємо на кухні щось тріснуло, та так сильно. Ми з сусідкою переглянулися, зіскочили з місця і бігом на кухню.

Забігаємо в кухню. А там сидить на підлозі її Діаночка поруч з холодильником і дверцята морозильної камери відкриті. Підходжу до неї, дивлюся, а там нижня шухляда зламана. Добряче вона її виламала. Вона у мене звичайно заїдала, коли я її висувала, але навіщо дитина туди полізла, тим більше в чужий холодильник. Так навіть не в холодильник, а в морозилку. Я засмутилася. Хоч і старий холодильник, але все ж шкода. Це з якою силою треба було смикнути ящик, щоб зламати його?

Ми до неї: “Навіщо ти туди полізла? Що ти там хотіла знайти? Ти розумієш, що це чужа річ, а ти її зламала.” Внучка в сльози. Словом сусідка їй гарненько насварила і сказала, що батькові поскаржиться. Та ще сильніше в сльози. Сусідка мені каже: “Марино, не переживай. Мій Міша (це чоловік сусідки) придумає що-небудь. Чи виправить все. Ти звільни ящик, а я потім зайду до тебе за ним. Міша зробить… Гаразд Марино, ми пішли. Вибач будь ласка… А ти (це вона внучці) зараз ще вдома отримаєш.”.

Загалом так у мене чужа дитина зламала ящик в морозилці. А ви як ставитеся до дітей в гостях?

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page