fbpx

Кажуть, найнеприємніше – це зламати ніготь перед виходом на роботу. Ні, найнеприємніше – це зі зламаним нігтем зустрітися зі своїм колишнім

Ранок одразу дав зрозуміти, що легко не буде: зламалася кава-машина, приготовлена з вечора сукня виявилася обліпленою шерстю кота, на щоці висипка червоними дрібненькими цяточками – алергія на новий крем. Ну і ще й ніготь.

Можна було одразу відмовитись від усіх планів. Залізти під ковдру та чекати нового ранку – цей не вдався, видавайте другий. Але куди там…

Замість ошатної сукні довелося натягнути джинси з діркою на коліні (хвала такій моді), светр, замінити туфлі на кросівки. Ну, вилита «мамуська», яка щойно відвела сина в садок. Зітхнувши, я схопила сумку і помчала до метро – ще бракувало спізнитися на роботу.

Вриваючись у вагон, я штовхнула пасажира, який ніби застряг плечем (не спеціально, так вийшло).

– Аліно! Вітаю! — знайомий оксамитовий голос і відчуття печії, що підкотилося до горла. Я обернулася: точно Стас.

— Привіт, — я спохмурніла, згадуючи, чи міг мій екс опинитися зі мною на одній гілці метро. Виходило, що ніяк не міг. – Ти звідки тут взявся?

Він округлив очі і довірливо схилився до мого плеча, наче збираючись поцілувати його. Я про всяк випадок відсунулася, наскільки це дозволяв забитий пасажирами вагон.

— Це громадський транспорт.

«Боже мій, він такий же зануда!», — я хотіла сказати щось гостреньке, але згадала про зламаний нігтик, джинси та кросівки, а ще про те, що поклялася забути про існування цього чоловіка.

— А, справді. Як твоя… Маруся? Іра?

— Тетяна… Ти ніколи не могла похизуватися гарною пам’яттю, — він знову схилився до мене. – Нормально.

— Далі сидить на твоїй шиї? — я натиснула на найчутливіший мозіль Стаса: бачите, він був переконаний, що не повинен забезпечувати свою дружину чи подругу, і завжди вкрай негативно відгукувався про непрацюючих жінок. За дивною іронією мені він зрадив саме з такою. «У нас кохання!» – Пояснив тоді.

Отрута потрапила точно в ціль: Стас зблід і відвів погляд. Але тут же зачепився за мій зламаний ніготь, засяяв:

— А ти, далі там же, на злиденній зарплаті?

Я засміялася:

– Ти про нігті? Не хвилюйся, це дрібниці, неймовірна ніч не минула безслідно, так би мовити. Зараз попрошу секретаря викликати манікюрницю в офіс, на обід мене підлатає. І знову буду, як нова копійка!

Стас з подивом і заздрістю окинув мене поглядом:

– Секретарка? Манікюрниця в офіс? Ти не виглядаєш великою начальницею.

— А як по-твоєму мають виглядати великі начальниці? Не пам’ятаю, щоб ти мав великий досвід спілкування з такими.

Стас пильно розглядав моє обличчя, закусував у роздумах губу.

– А машина? Тепер великі начальниці їздять на метро у годину пік? Чи вона в тебе типу в ремонті? — він хитро скривився.

З динаміка оголосили мою станцію, я посміхнулася:

— Машина справді в ремонті… — договорити я не встигла, у сумці задзвонив телефон. Я заледве приховала радість: — Так, Світлано, буду за п’ять хвилин, затримай Левицького, пригости його зеленим чаєм, він китайський молочний улун обожнює… і, Світлано, виклич манікюрницю, у мене вранці ніготь зламався, як завжди не вчасно… Так, нехай у перерву підійде!

Двері відчинилися. Я легко доторкнулася до плеча Стаса, сліпуче посміхнулася:

— Все побігла… Рада була зустрічі. Привіт Ірині!

Я вискочила з вагона, підхоплена метушливим натовпом, у спину почула «Тетяні», недбало махнула рукою.

До біса зламаний ніготь і подерті, такі модні зараз джинси! Зрештою, Стасу я збрехала тільки про одне – що ніготь зламався після безсонної ночі. Але йому не зрозуміти, який це кайф – виспатися!

You cannot copy content of this page