Кажуть, що ти сам свою долю обираєш, але буває так, що ти всім серцем і душею біжиш в один бік, а тебе пхають всі рідні геть в інший. Було у мене так, що на рідного чоловіка серця не мала та й самі посудіть, як на такого мати

Ми побралися з Сергієм і в дев’яності у нас з’явилося двоє діток, думали, що маємо якийсь запас в грошах і стабільну роботу, але потім водночас все рухнуло і ми опинилися без роботи і без грошей. Чоловік одразу ж якось розчарувався в усьому, дуже йому було прикро, що він спеціаліст, колись навіть високооплачуваний, а має на базарі товар в ящиках возити чи двірником працювати. Так йому було себе жаль, що почав шукати розради в біленькій. Я його й просила і молила, але все дарма. Тоді дітей відправила до мами і сама поїхала на роботи, куховарила в бригадах, прибирала будинки, доглядала стареньких – чого я лише не робила аби забезпечити свою родину. Діти без мене росли, а я інших няньчила.

Їхала додому кожного разу з надією, що чоловік візьметься за розум, що гляну Сергієві в очі, а там мій коханий, усміхається, обіймає і каже, що все буде добре. Але такого й близько не було.

Роки летіли, мої молоді роки біля чужих родин, а моя трималася лиш на тих грошах, що я висилала.

І трапилося у мене кохання таке, що аж голова обертом. В господині, де я працювала, був брат, який мене сподобав. І не просто так, знаєте, аби пожартувати, а щиро. Він вислухав мою історію, що так і так, працювала на підприємстві, лаборант, чоловік – інженер, двоє дітей. але жити на щось треба от я зараз тут.
Коли між нами все серйозно закрутилося, то я не була певна, що далі, але Віктор мені каже:

– Слухай, бери дітей і давай до мене. А що? Я самотній, тебе люблю і дітей твоїх прийму.

Я летіла додому на крилах, уявляла як ми заживемо всі, як я більше не буду служницею, а буду просто жінкою, коханою жінкою і мамою.

Одразу поїхала до батьків, де були діти, але там я їх не застала, але застала сяючу маму:

– Алло! Бог почув наші молитви – взявся Сергій за розум. Дітей забрав і все у вас буде добре. Ти їдь до вас додому і сама побачиш.

Я й не дуже маму слухала, адже я вже була певна того, що беру дітей і їду. Приїхала додому, а там чистота. В квартирі новий ремонт за останньої моди, діти щасливі, їсти є що. щебечуть, що тато те купив, туди повіз, оцінки показують, одяг, іграшки. А я не розумію, що сталося.

Далі прийшов Сергій, той колишній, з букетом троянд, став на коліно і просить у мене вибачення.

– Алло, пробач за кожен твій день там на чужині. Я обіцяю, що зроблю все аби ти більше ніколи не працювала тяжко! Ти вже можеш більше нікуди не їхати, бо я повністю нас забезпечую! Дивися, скільки у мене грошей…

Чоловік показував і гроші, і розказував, що він тепер має свою фірму з колегою, тепер вони в попиті і все у нас буде просто чудово.

Але мені було все одно, що там у нього. Геть все одно. Я хотіла до Віктора, я хотіла жити з ним, а не з Сергієм.

Просила дітей поїхати зі мною, але вони вперлися і просто ніяк.

– Ми хочемо жити з татом, з дідусем і бабусею, а не десь, – казали мені.

То як я могла поїхати? Але я змогла. Сказала, що маю ще не закінчені справи, але вернуся. Моє повернення не пройшло не поміченим. Господиня сказала, що брат мене розкусив і просив передати, що нічого зі мною мати не хоче і не буде.

Знаєте, я й досі вірю, що вона це сказала навмисно і Віктор й далі любить мене. Отак я гріюся тими мріями в великому будинку, який збудував Сергій, куди приїжджають мої діти і онуки. Але чи я щаслива – ось питання і чи була б щаслива з Віктором?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page