У однієї княгині було троє доньок-красунь. Ростила вона їх, леліяла і заміж видала. І ось в княгині ювілей та й доньки приїхали зі своїми маленькими донечками бабусю відвідати.
Зустрілися і балакають між собою, як то у жінок буває, – дітьми вихваляються.
– У моєї доні такі небесні оченята, – хвалиться старша донька, – Одразу видно, що буде красунею і буде щаслива.
– А у моєї доні, – каже середня донька, – Таке високе чоло, що одразу видно – буде дуже розумною і буде щасливою.
– А моя доня, – каже найменша донька, – буде схожа на мене, я буду щаслива, а вона бачитиме мене і собі ставатиме щасливою, адже власний приклад найкращий.
Княгиня тільки усміхнулася такій розмові. Доньки вернулися додому і одразу взялися за виховання своїх доньок щасливими.
– Донечко моя люба, – казала старша донька, – Ти така красива, що в твоєму житті не обов’язково бути кимось, головне мати такі гарні очі, ніжне личко і тонкий стан. Все інше за тебе зробить чоловік і кине до твоїх ніг цілий світ.
Через тридцять років до матері підійшла розповніла жінка зі своїми дітьми, щоб оселитися в неї після невдалого шлюбу.
– Мамо, – почала вона до матері, – мені тридцять років, у мене двоє дітей і чоловік каже, що не має зі мною про що поговорити, а про плаття і косметику йому вже остогиділо. Він почав шукати інших жінок, а я їсти, щоб хоч щось було приємне в моєму житті. Ти цього хотіла, мамо? Ти так собі уявляла моє щастя?
– Доню, – відповіла мати, – Ти в дитинстві хотіла гратися ляльками та крутитися перед дзеркалом… Я думала, що це робить тебе щасливою, а математика робила тебе сумною!
– Мамо, – не витримала донька, розтираючи помаду по губах, – Я була мала і не могла приймати рішення, які мали вплинути на моє життя в майбутньому! Ти це розумієш чи ні? А ти все знала і просто дала мені себе отак змарнувати!
– Знаєш що, доню!, – вигукнула мати, – Ти просто шукаєш винного за своє життя, замість того аби жити і насолоджуватися ним!
Обидві жінки розуміли, що їм треба звернутися до знахаря за терапією.
Середульша княжна взялася до виховання дитини з усією відповідальністю – та й танцювала, на цимбалах грала, на десяти мовах розмовляла і так далі, і тому подібне.
– Донечко,- казала середульша княжна, – Жінка без освіти не виживе в світі, що постійно змінює правила і підходи. Тому ти маєш бути мудрою аби пристосуватися до гри і виграти. А чоловік таке, буде чи ні, ти від цього менш щасливою не станеш.
Через тридцять років відвідала матір і донька середульшої княжної, вона рішуче ввійшла в кімнату, розвіваючи широкою одежею, яка приховувала зайві параметри і поправляла окуляри на носі.
– Мамо! Я цілими днями сиджу за дослідженнями, які мають врятувати світ, але щось щасливішою від того не стаю! У мене є гроші і стабільність, але у мене немає дітей та чоловіка поруч!
– Донечко, – відповіла середульша княжна, – я хотіла аби ти мала шанси вижити в цьому світі! Освіта відкриває усі двері, люба!
– Мамо, нащо мені той світ, коли я щастя не маю? Я заздрю жінкам, які лежать на дивані і дивляться серіали!
– Знаєш, що, доню, – відповіла княжна, – Ти просто вічно жалієшся, замість того аби жити!
Мати й донька розуміли, що без знахаря їм не обійтися і тривалої терапії.
Наймолодша княжна теж виховувала свою донечку з самого малку.
– Донечко, я привела тебе в цей світ і навчила тебе, де взяти їжу, і де бути в безпеці. На цьому моя місія скінчилася і ти далі вже сама. Дітей не потрібно виховувати. Вони все одно будуть дивитися на батьків, а я дуже щаслива і ти будеш щасливою!
Через тридцять років до наймолодшої княжної зайшла огрядна жінка з нервовим посіпуванням.
– Мамо! Мені тридцять років і за всі ці роки ти ні разу не погралася зі мною, не пояснила, не провела час. Мамо, я не маю нічого цінного в житті, бо ввесь час намагаюся вгадати, що ж би тобі сподобалося, але я не знаю, що тобі подобається! Я більше часу проводила з нянями та вчительками, ніж з тобою!
– Дитино, – сказала найменша княжна, – Я тебе просто любила, а для всього іншого є у нашому королівстві компетентні органи – там виховують, тут навчають, там влаштовують на роботу. До чого тут я? Я просто жила своїм щасливим життям ні в що не втручаючись!
– Навіщо мені ті компетентні установи, якщо я хотіла аби ти мені розказала чому небо синє і дме вітер? Я хочу твоєї уваги і твого схвалення і це не йде у мене з голови! Я хочу аби ти гордилася мною! Щоб любила мене!
Княжна тупнула роздратовано ногою і сказала:
– Досить! Досить чекати вдалого моменту, схвалення чи співпадіння зірок! Або ти починаєш жити тут і зараз або ніколи не дочекаєшся нічого!
Мати й донька розуміли, що без знахаря їм не обійтися ще довгі роки, щоб таки стати щасливими.
Що ж до мудрої княгині, то вона давно махнула на прагнення стати Ідеальною Мамою… Завжди буде щось, що вам не вдасться і діти матимуть причину для докорів… Тому ніжтеся з ними, поки маленькі, вони надто швидко виростають та довіряйте, коли виростуть – вони самі мають навчитися приймати рішення і відповідати за них.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
