fbpx
Історії з життя
Кілька днів Маріанна місця собі не знаходила, а потім набралася сміливості, подзвонила свекру, який завжди був, на її погляд, більш адекватною людиною, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне рішення. Адже мають вони двох синів, а відписали ще за життя усе своє добро лишень одному. Відповідь була настільки неочікуваною, що жінка не одразу й зрозуміла, що то до неї говорять

– Ні, це просто розумом не збагнути: заміський будинок, чотири квартири, чотири, уявляєш! – ледь не плаче сорокарічна Маріанна. – І все це одній людині, навіщо? Чоловік сказав, що свекри оформляють все своє нерухоме майно на Вовку, ну, на молодшого брата. І це лиш за обіцянку їх доглянути!

– Ого, а чого це вони раптом так вирішили?

– Не знаю! У Вовки ні сім’ї, ні дітей, зате тепер у нього буде трикімнатна квартира на Печерську, Це ж один з найдорожчих районів столиці, скільки там може коштувати трикімнатна квартира, навіть складно уявити! Дві квартири скромніше, на Оболоні, ну і одна однокімнатна аж на Академмістечку. Так, мало не забула, двоповерховий котедж в селі під Києвом – теж Вовці! А Кості, моєму чоловікові – нічогісінько, абсолютно!

Маріанна заміжня вже тринадцятий рік, у них з чоловіком двоє дітей – дочки одинадцяти і семи років. З свекрами відносини у молодої жінки, чесно кажучи, не задалися з самого початку. З перших днів знайомства свекруха активно «лізла в мами» – порадами, розмовами, вчила жити, дзвонила по кілька разів на день. Робила зауваження і намагалася навчити варити фірмовий суп.

– Друга мама мені не потрібна – у мене своя є! – каже Маріанна. – Так що я з перших днів визначила кордони допустимого. Це було непросто, особливо, коли з’явилась їхня перша внучка. Свекруха лізла просто напролом, приходила без дзвінка, стукала, дзвонила! Але у мене не понаглієш, як прийшла, так і пішла. Я просто не відкривала їй двері, не брала телефон, не передзвонювала. Згодом вона нарешті все зрозуміла і лізти перестала. Спілкування звелося до чергових привітань на свята. З дітьми Маріанна прекрасно справлялася і сама – за допомогою своєї мами, яка завжди була готова допомагати.

– Звичайно, мамі я завжди довіряла, як собі! – розповідає Маріанна. – Дочок їй давала мало не з самої появи. Зі свекрухою не те! Ну зовсім маленької дитини малознайомій людині не довіриш, правда? Ніхто не знає, що там у неї на думці. Нагодує чимось не тим, недогляне так як ти хочеш.  А коли внучки підросли, свекруха і сама вже не проявляла особливої ​​ініціативи в спілкуванні. Іноді, втім, пропонувала – привозь їх до нас на дачу! А коли я відмовлялася, то й не наполягала – ну та й ні.

Свекри жили своїм життям, адже люди вони дуже забезпечені. Подорожували, ходили по театрах і виставках, спілкувалися зі своїми друзями. Маріанна з чоловіком згадували про них на великі свята – так вони, здається, в більш тісного спілкування і не очікували. Найчастіше з’ясовувалося, що на свята вони і взагалі не в столиці, а десь в Європі або зовсім в Австралії, з якої потім привозили символічні подарунки.

Здавалося, все всіх влаштовувало. І тут раптом в один з днів чоловік Маріанни, Костянтин, заявився додому похмуріше хмари і «порадував» дружину новинами про те, що батьки оформляють договір з молодшим братом. В результаті у старшого брата буде кредитна двушка, борги за яку Маріанна з чоловіком, до речі, ще не виплатили до кінця, а у молодшого – практично пів королівства.

– Цей Вовка все життя був не надто розумним, а в школі узагалі двійки одні ловив! – ледь не плаче Маріанна.

– Ні кошеняти, ні дитинчати, сім’я йому не потрібна! Дівчат міняв кожен місяць! Навіщо йому стільки нерухомості? Щоб, що?

Кілька днів Маріанна місця собі не знаходила, а потім набралася сміливості, подзвонила свекру, який завжди був, на її погляд, більш адекватною людиною, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне рішення.

– А що ти хотіла? – заявив свекор. – Онучок нам не давала, спілкування з сином звела нанівець – тепер ми чужі люди, і все по твоїй милості. Ми були вам не потрібні, ви згадували про нас тільки в свята, та й то електронкою чи месенджером. А ви знаєте, що матері на межі життя була рік тому, наприклад? Ні! А Володя знає. Він матері спеціалістів шукав, домовлявся, в шпиталі їздив. Та він судно з під неї виносив, доки я був у справах! Добре, що все це позаду! Син нам дуже допоміг в цей період. А старшенький навіть не дзвонить. Так чого ви тепер від нас хочете?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook