fbpx

Кілька днів тому чоловік випадково мені проговорився. У мене від такої звістки волосся на голові заворушилося. Тепер ні їсти, ні спати спокійно я не можу. Не можу стримуватися, так і хочеться запитати: чи при своєму вони розумі. Невже вони не розуміють, що роблять

У нас з чоловіком близнючки. Діти з’явилися не зовсім заплановано, тому свекрусі довелося нам дуже сильно допомагати, поки ми ​​вчилися в університеті. Але я відразу перевелася на заочне відділення, тому і рідше була відсутня вдень.

Дітки були більш-менш спокійні, проте сил було потрібно багато. Адже їх відразу двоє. А, отже, і труднощів теж в два рази більше. Але свекруха відразу запропонувала допомагати мені, тому нам вдавалося все встигати.

Коли хлопчикам виповнилося по два рочки, ми влаштували їх у дитячий садок, і часу на навчання відразу стало більше.

Зараз дітям по сім років. Тепер у них навчання. І знову вони вимагають постійної уваги і часу, якого катастрофічно не вистачає. Вони в другому класі, вже потрібно більше часу приділяти навчанню. Нам в цьому, знову, дуже допомагає мама чоловіка. Її допомога безцінна. Без неї ми не змогли б упоратися з таким навантаженням.

Але кілька днів тому чоловік випадково мені проговорився, що свекруха при надії. У мене від такої звістки волосся на голові заворушилося. Їй сорок дев’ять років! Яке “при надії” ?! Які ще можуть бути діти ?! Але чоловік попрохав мене пообіцяти, нічого матері не говорити! Але ця думка не дає мені спокою, ні вдень, ні вночі!

Мене геть ця новина завела в глухий кут. На кого мама чоловіка сподівається. Зараз навчання в інституті платне. Я вже не кажу про здоров’я обох.

Не можу стримуватися! Не можу просто дивитися, як рідні люди роблять такі нерозумні помилки! Гаразд би це були діти. Так ні ж! Доросла людина!

Лягаю спати з цими думками! Прокидаюся вранці з цими думками! Коли бачу свекруху, все намагаюся розглянути краще її, звертаю увагу на самопочуття, її поведінку. Намагаюся побачити хоч якісь ознаки її стану, щоб не підвести чоловіка, коли почну з нею розмову про дитину. Однак не бачу я змін ніяких. І причепитися ні до чого!

Але відмовлятися від своїх намірів не буду. Збираюся в найближчі дні поговорити зі свекрухою. Нехай чоловік і ображається потім на мене за нестримане слово, але зараз ще є можливість щось удіяти. Най ця жінка зрозуміє усі наслідки свого вчинку. На кого вона надіється? У нас своїх двоє дітей. Їх треба підіймати усім разом, а не казна-чим. Я на таке не підписувалась.

В кінці кінців, мої діти перші. Думати треба, що робиш.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page