Я досить забезпечена жінка. Сама заробляю добре, та й чоловік багато років має прибутковий бізнес. Тому так виходить, що ми досить часто позбавляємося від старих, але цілком ще придатних речей: одягу, меблів, техніки. Зараз багато майданчиків в інтернеті, де легко і швидко можна це зробити.
Але віднедавна у мене принцип: ніколи нічого не віддаю даром незнайомим або мало знайомим мені людям. Навіть, якщо річ мені не потрібна, і я готова її викинути, все одно я прошу хоч якусь плату. Звичайно, не обов’язково гроші – це може бути і кілька кілограмів фруктів. Хтось скаже, що причина в жадібності. І не помилиться! Але винна тут жадібність не моя.
Кілька років тому, роблячи ремонт, ми вирішили позбутися свого ліжка. Було воно ще на той момент в прекрасному стані, просто нам не подобався дизайн і невдала конструкція. Виставили оголошення, що віддаємо задарма. Через годину лунає дзвінок на мій телефон:
– Добрий вечір. Ви ліжко ще не віддали?
– Добрий. Ні.
– Ой, добре. А ви його зовсім безкоштовно віддаєте?
– Так. Тільки вивозите самі.
– Дуже добре. А можна ми завтра за ним заїдемо? Чоловік на роботі до ранку.
Я починаю сумніватися …
– Бажано сьогодні, ми робимо ремонт, і воно нам заважає. Ну, гаразд, – погоджуюся я, – якщо завтра точно заберете, то потримаємо його для вас.
– Спасибі вам величезне! – радісно відповідає мені незнайомка, – ми завтра о 10:30 під’їдемо, для вас зручно?
– Так, домовилися.
Не встигла я відключитися, як тут же лунає новий дзвінок. Ще один бажаючий забрати моє ліжко. Ввічливо відповідаю, що вже меблі віддала. За вечір довелося відповісти так не менше 10 разів.
Близько 10 вечора в додатку для спілкування з незнайомого номера приходить мені повідомлення:
– Ще раз добрий вечір. Вибачте, що так пізно, ми домовлялися на завтра, що заберемо ліжко.
– Так, добрий. Слухаю вас.
– Ви не могли б сфотографувати ліжко збоку, щоб я могла краще його розгледіти? На сайті не дуже добре видно.
– Ліжко в прекрасному стані, ми користувалися ним півтора року. Ніяких вад немає. Добре, зараз зроблю. Вам з якого боку?
– З обох, якщо можна.
Роблю фото, відсилаю. Хвилин 20 тиша. Потім приходить повідомлення:
– Ліжко мені ваше сподобалася. Скажіть, а ви більше нічого не віддаєте? Меблі цікаві. Може ще щось є у вас непотрібне? Мені так незручно у вас питати …
– Ні, у нас тільки ліжко. Ви пошукайте на сайті, там багато чого даром віддають.
– Так, я бачила, але там не такі хороші меблі, як у вас. Та й зайві гроші за різні маршрути туди-сюди платити не хочеться, адже ми наймаємо вантажну машину. Або ви оплачуєте доставку самі?
Тут я впадаю в певний ступор, але все-таки відповідаю:
– Ні, дівчино, ми нічого не оплачуємо, ми тільки безкоштовно віддаємо дороге ліжко в хорошому стані.
– Ясно. Гаразд, тоді до завтра.
Наступного ранку ми знову списуємося, я даю точну адресу. Отримую здивоване запитання:
– А номер вашої квартири навіщо?
– В сенсі? Щоб ви зайшли і забрали ліжко.
– Так ще і спускати самим треба? У мене чоловік один, вантажника ми не наймали. Гаразд, попросимо сусіда.
Я промовчала. Чекаємо їх. Через 20 хвилин вона пише:
– Газель вантажну викликали. Так дорого вийшло. Може, оплатимо з вами навпіл?
– Я не буду складатися! Ми віддаємо безкоштовно, проблему доставки вирішуєте ви!
– Ну, хоча б 200гривень. Дасте? Адже воно у вас не нове, ви ним користувалися.
— Дівчино, ви це серйозно? Ви вважаєте, що я повинна вам заплатити за те, що користувалася своїм ліжком? Якщо не хочете забирати, я іншим віддам.
– Та кому потрібне ваше старе ліжко? Так поводите себе, ніби нову річ віддаєте. Кому воно узагалі треба. ой, знаєте, самі на ньому спіть, якщо ви такі
Чоловік посміявся, а я здивовано очима кліпаю.
Після цього випадку я зрозуміла, що від таких треба захищати себе. Нахабство ж не має меж. І тепер я завжди продаю (нехай і за скромну ціну) річ, яку готова віддати безкоштовно або викинути. Це просто мій спосіб відсіяти жадібних і токсичних людей.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
