fbpx
Історії з життя
Кларин син, Сергій, надумав одружитися. І цим своїм безневинним бажанням примудрився додати матері нових зморшок. Дев’ятнадцять років йому тоді стукнуло – хочеш бери, а хочеш на волі гуляй. Сергій вибрав варіант перший. Хочу, каже, щасливо одружитися і бути зразковим сім’янином

Обраниці сина, Мар’яні, було вісімнадцять – тільки школу закінчила. Мабуть, з іграшками плюшевими ще засинає, а туди ж – заміж.

Клара, оцінивши ступінь поспішності, запідозрила, звичайно, цікавий стан. Діло це нехитре – раз і ти в бабусях.

Але Сергій, бентежачись і густо червоніючи, пояснив, що наречена його чиста, як дитя. Вольностей вони собі не дозволяють зовсім. Навіть поцілунки кохана дарує неохоче: недобре ж по кутах тискатися, коханий. Я тобі, Сергію, не з вулиці якась. І ціну собі знаю. Спочатку розпишіться – потім лізьте.

Перше кохання у молоді, себто. Почуття пронизливе і чисте, як крапля роси.

Клара, звичайно, розпереживалася тоді до безсоння про це почуття.

Ти, каже, сину, бевзь у мене, напевно. Яке ще одруження в дев’ятнадцять років? Я, каже, сама в двадцять заміж вистрибнула і молодість свою загубила. Все життя в пелюшках і каструлях. І ти в ту ж яму ніс свій сунеш – віз на горбі своєму перти змолоду хочеш.

Але марні всі ці розмови.

Сергій відмовчується, а сам свою справу провертає – до нареченої бігає, до ночі з нею ходить, про одруження марить. Ніби щось із ним сталося.

Клара, як нормальна мама, подізнавалася, звичайно, про ту Мар’яну: чия та що з себе представляє.

Наречена Мар’яна, як з’ясувалася, була Кларі не зовсім сторонньою людиною.

Колись давно, в глибокому дитинстві, Клара жила з батьком її в одному дворі.

Тато Мар’яни був тоді малий на зріст, рудий і носив прізвисько Шмарок. Якось навіть Клара його віддухопелила, Шмарка цього. Дала пенька – сусід був молодший і безобідний.

Потім вони подорослішали, шляхи розійшлися – всі роз’їхалися у велике життя.

Клара краєм вуха чула лише, що товариш відсидів в молодості за безглузду крадіжку, а потім став на шлях виправлення – одружився і закрився багатодітним батьком.

І ось доля повернула Кларі бумеранг за той стусан нещасному Шмаркові. Відповіла їй Мар’яною.

І тепер у Клари з Шмарком можуть бути навіть спільні онуки.

Вона плакала крадькома.

Завжди думала, що син у неї розумний – а він он що викидає. Наврочили чи глузд втратив.

Намагалася, звичайно, і практичні питання на порядок денний висувати: дозвольте, де і на що будуть одружені Сергій і донька Рудого кантуватися?

Хмурилася:

– Де ви, молода сім’я, жити маєте намір? Куди молодицю після РАЦСу приведеш?

Сергій дивився своїми недоумкуватим очима: сюди, каже, і приведу. В отчу квартиру. Двушка ж у нас ціла є у власності. І моя в ній п’ята законна частина. Гляди, і помістимось як-небудь.

Клара взивала до арифметики: двушка двушкою. Але мешканців щось забагато Рахуй, Сергію, хоч на пальцях своїх, якщо в голові розучився. Ось вона я тут живу, ти, тато наш. Це троє. А ще Коля і Андрій – братики твої молодші. І це вже п’ятеро. А ще молода дружина заїде. І стане нас на сорока квадратах уже шестеро. Як гніздитися на п’ятачку станемо? Мали б совість одружуватися!

Сергій замислювався, звичайно, трохи сумував обличчям. Ми, каже, в маленькій кімнаті тулитися з молодою дружиною згідні. Займемо крихітну – дитячу. Коля і Андрій з вами можуть ночувати – в ногах батьківських скрутитися не гріх. А вдень ​​нехай он в коридорі граються чи у двір котяться – скоро потеплішає значно. Гуляй не хочу.

А жити на що будете? Харчування там, одяг. Це знову Клара допитує.

Сергій плаче-підскулює: підробляю ж я, мамо. Нехай малий і непоказний мій заробіток, але він є. З голоду не пропадемо – рису мішок дозволити собі завжди зможемо. І ви, батьки, невже нам не підсобите? Молодому поколінню? Тай же не серед звірів живемо – миску супу наллєте нареченим в кризовий момент.

Клара про миску чує і ледь не падає, кажучи: Батько твій пахає цілодобово на ту миску з супом. Я з малими Колею і Андрієм вважай поки безробітна. Куди, каже, тут ще один рот? Бюджет наш скромний – самі виживаємо, як Мауглі якісь.

Але син вередує: женитися, мамо! Невідкладно одружуватися. А ні то під стелю полізу – доведете. Жаліти будете, а пізно – був син і загув.

Страшно Кларі від цих слів, кидається вона. В юному віці психіка стабільність ще не знайшла – всяке там трапляється.

А чоловік Кларин НЕ метається. Нехай, каже, одружуються, нам-то що. Головне – на поріг їх не пускати. Нехай одружуються і до нареченої плюхається. Або ж на вокзал. Мені, каже, в хаті молодята зовсім не потрібні. Досить мені ночами воїв Колі і Андрія малолітніх.

Легко йому таке говорити – він чоловік, не носив, серце не болить за дитям.

Привів син Мар’яну свою – знайомиться з майбутніми родичами.

Раніше Клара собі її так уявляла: маленька, руда (в татка рідного), худа і говорить в ніс від постійного нежитю. Сопля, а не наречена.

Але інакше все обернулося.

Клара як ту Мар’яну побачила, так і зрозуміла бажання сина одружитися невідкладно. Звичайно, одружитися з такою панночкою кожен би кинувся. Навіть затятий противник шлюбів паспортину свою заповітну вийняв би: будьте моєю, Мар’яно, законною дружиною. І світ би їй під ноги жбурнув. І все майно на неї переписав би разом.

Красива вона, ніби чайна троянда. Ноги довгі, обличчя рожеве, очі великі і трепетні. І вона цими очима красиво витріщається. Сущий ангел, а не дівчина. І хода прекрасна. Дивишся і розум втрачаєш від небувалої тієї краси. Дуже складно встояти. І Сергій її ось теж не встояв – усучив Мар’яні своє юне серце, розгорнув паспорт – приготувався шлюб реєструвати і хомут на шию ставити.

Навіть тато Сергіїв, Мар’яну побачивши, крякнув. І про вокзал чомусь промовчав.

Мар’яна, хоч і була донькою Шмарка, була дівчиною моральною. І справжню ціну собі знала.

По осені, каже, весілля закатаємо розкішне. Без весілля жити разом бажання не маю. Нехай недалекі всякі так несерйозно живуть. Весілля треба нормальне – у нас рідні і друзів безліч. Одних сестер і братів у мене дванадцять душ. Ви вже постарайтеся заради сина дорогого. Пояси підтягніть. Організуйте нам бенкет, щоб всім на заздрість.

І очима своїми оленячими луп-луп.

Сергій на Мар’яну дивиться і мліє. Руки у сина гарячі, очі вологі, рот відкритий в захопленні, серце стукає на всю хату. Ніби відразу і одночасно у нього безумство і температура.

І на дворі ще рання весна панувала. Все тому водопілля почуттів сприяло.

Клара приречено зітхала: чисто з розуму хлопець зійшов.

І підспудно сподівалася, що Сергій з Мар’яною передумають все ж одружитися. І боялася, звичайно, що за ці місяці з’явиться більш вагомий привід для одруження – діло молоде нехитре.

І сподівалася, і боялася. І по колу все. Посивіла повторно навіть від переживань тих.

А в підсумку таки не поріднилися вони. Втрутився випадок.

Мар’яна, відразу після тих оглядин, до родичів у село поїхала – бабусю двоюрідну ховати. І познайомилася там, прямо на скорботному тому дійстві, з хлопцем. Хлопець був уже тридцятирічний – досвідчений гусак, Сеогій йому не рівня. Закрутилося у них блискавично – через місяць у фаті вже Мар’яна нареченою крокувала.

А Сергій довго побивався. Навіть з життям прощався, але потім передумав. Чого це, каже, яі з-за всяких дівчат життям молодий буду розкидати? І заспокоївся якось – вчитися пішов, за розум взявся. Перехворів.

Автор: Kaналья

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page