Чоловік в деталях розказував все, що відбувалося між ним і моєю найкращою подругою. Я уважно слухала, хоч в душі вирували емоції.
– Кохана, пройшло двадцять років, це було дуже давно, я прошу у тебе щиро вибачення.
Він дивився на мене дуже пильно, але я не могла нічого відповісти, тоді він ще раз сказав «Пробач» і вийшов з кімнати.
На наступний ранок він мені сказав:
– Слухай, я розумію, що повівся не правильно, але хіба це привід не приготувати мені сніданок?
Я знову ніяк не відреагувала і він пішов на роботу без сніданку.
Далі не було й вечері і вже він почав казати:
– Олю, ти своїми вчинками підриваєш наші стосунки. Так не можна. Я перепросив.
Я далі нічого не відповіла.
Я думала.
Я думала про те, що ж було двадцять років тому і чому я нічого не помітила?
Звичайно, як тут помітиш, коли двоє дітей, добре, що хоч пам’ятаю, як мене звати. А тут подруга приїхала, така справжня, ще з дитинства.
– Уявляєш, мені тридцять, я хочу дитину, а всі мої кавалери ні, для чого мені робота, якщо я не маю головного – дитини?
У неї був залицяльник, який не планував на ній одружуватися, вони довго зустрічалися, але він так і не передумав, дітей він теж не хотів мати. Руслана раптом захотіла в тридцять дитину так, як не хотіла до того ніщо і нікого.
– Я тут подумала, що мені головне аби гени були добрі. Ось у тебе які дітки чудесні, розумні, цікаві, здорові, я теж таке хочу.
І наче ж казала прямим текстом.
А далі чоловік почав інколи затримуватися допізна на роботі, а я була щаслива, бо в такі дні можна було лягти разом з дітьми і бодай виспатися.
Чоловік вдавав, що ображається, що я його не дочекалася, а я ще перепрошувала і готувала йому щось смачненьке.
Уявляєте, як це тепер знати?
Актори за якими плаче Голівуд.
Потім Руслана поїхала, сказала, що їде в Європу, там у неї справи. Вона писала, що щаслива, бо має сина, що у неї тепер є коханий чоловік, він прийняв дитину і вони чудово живуть. Там у них будинок, бізнес і міцна родина.
На фото вона виставляла завжди чудову картинку, настільки, що я перестала їх дивитися. Завжди думала, чому їй так пощастило, а мені – ні?
Приходила в нашу панельну квартиру, яку ще батьки нам дали, дивилася на ремонт, який давно хотів повторення, на чоловіка, який чекав вечері і говорив про свою роботу, на дітей, які завжди чогось хотіли. Як не їсти, то одягу чи іграшок, або кудись піти.
Минуло двадцять років, квартира та сама, ремонт місцями був, там де відклеїлися шпалери, ну і бойлер міняли двічі.
Все те саме, тільки от діти вже виросли і вимагають від нас ще більшої допомоги, бо їм треба орендувати квартиру і ще й давати на прожиття.
Сергій так само лежав на дивані після важкого дня і чекав, коли я його покличу на вечерю.
Я глянула на себе в дзеркало і там побачила, що я дуже змінилася. І чому так?
Тому й вирішила молодість згадати та подивитися, а що там у давніх подруг. Мережа одразу мені показала Руслану, вона чудово виглядала, на пляжі з собакою і сином.
І тут я завмерла. Син був так схожим на моїх дітей…
Мене наче приклеїло до монітора. Я не могла відірвати від них погляду, а думки в голові проносилися з шаленою швидкістю.
Виходить, між ними щось було? Але чому саме мій чоловік? Чому Руслана не знайшла когось іншого? Як вона могла?
Це ж не помідори на базарі вибираєш.
І Сергій всі ці роки мовчав, а тоді я ще так для нього старалася.
Коли я показала йому фото Руслани, то він і бровою не мигнув.
– Ну, Руслана, твоя подруга, що я там не бачив?
– Більше нічого не бачиш?
– Ну, син, собака і море. Що я там маю побачити?
– Те, що син то твій.
І саме тут він зблід.
– Не вигадуй, таке придумаєш.
– Що? Ти будеш мені в очі отак казати? Ти мене взагалі за кого маєш?
– Ну, схожий він на мене, то ж нічого не доводить.
– Я їй зараз напишу і вияснимо? Ти хочеш аби я правду почула від тебе чи від неї? Як ти думаєш?
І тут він почав розказувати, як Руслана приходила до нього і обіймала при зустрічі, як потім зателефонувала, що вона недалеко від його роботи і щось їй не дуже добре, чи не міг би він бути таким ласкавим та підкинути її до дому, та завести на поверх, та допомогти зайти в квартиру.
– Вона перша почала, а ти завжди була така заклопотана.
Я мовчала, а чоловік продовжував.
– А потім вона зникла, перестала писати і телефонувати, знаєш, я з полегкістю зітхнув, бо не знав, як їй відмовити.
«Бідненький», – подумала про себе я.
– Ти вибач мені, я більше так ніколи не вчиню.
Я й далі мовчала.
– Я більше нікого не мав, я правду кажу. Вибач, що тоді таке сталося. Ми ж роки разом, я з тобою…
Як би там не було, але я не вважаю, що таке має строк давності. От не вважаю.
Я перестала старатися для чоловіка, бо не пробачила, адже вибачення й не прозвучали так, як мали б звучати.
Коли через місяць чоловік все ще намагався вияснити, коли ж я стану колишньою, то я щиро відповіла:
– Тоді, коли пробачу.
– Тобто? Ти що не пробачила?
– Ні.
– Чому?
– Бо ти не попросив вибачення.
– Як це? Я ж сказав «вибач».
– Це не рахується. Ти маєш заслужити назад мою довіру і прихильність, якщо, звичайно, цього хочеш.
Чоловіка вистачило принести два букети квітів і запросити раз в кіно.
Я тоді написала Руслані, що не маю куди приїхати, чи не може вона мене прихистити на кілька днів. Та погодилася і кілька днів я була гостею в її домі, смачно їла, ходила на прогулянки з ними усіма, інколи бачилася з її чоловіком за вечерею. Але все не могла знайти слів аби виразити, як подруга так змогла зі мною вчинити.
Руслана ж жалілася на життя, що чоловіка вона давно не кохає, живуть так з привички, якби її воля, то вона б дременула світ за очі і тільки шукає приводу для цього.
Тоді я пильно на неї глянула і кажу:
– Сергій повністю вільний, вибір за тобою.
– Що? Ти знаєш?
– Так, хотіла тобі в очі подивитися і спитати, як ти могла.
Вона виправдовувалася, що не думала тоді за наслідки. А потім спакувала речі і поїхала, сказала чоловікові, що не повернеться.
Її чоловік був українцем, який давно виїхав з країни і всього добився сам.. І отак між нами спалахнуло почуття, я була здивована, що можу так закохатися в п’ятдесят.
Тепер я гуляю по пляжу з нашою собакою і Дмитром по під руку. Виставляю щасливі фото з дітьми, коли ті приїжджають до мене. Знаю, що Руслана живе з Сергієм, здається вона щаслива, принаймні на фото.
Не знаю чи була б така щаслива, якби пробачила чоловікові. Не думаю. А ви що скажете?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
