Я за освітою економіст, але так як хорошу вакансію зараз знайти нелегко, після довгої перерви в роботі мені довелося влаштуватися туди, куди мені запропонували – у фірму, що займається оптовими продажами канцелярії, звичайним менеджером. Звичайно, було не по собі через те, що мені, людині з вищою освітою, доводиться виконувати роботу, яку зазвичай називають «некваліфікованою працею», але я розглядала це як тимчасовий варіант, і сподівалася, що хоч колектив тут буде хорошим. Але не тут-то було: сталася криза, багато фірм позакривали, і зараз взагалі немає надії на те, що я зможу найближчим часом знайти роботу за фахом… А колеги на новій роботі – це взагалі щось! Справжнісінький «отруйний серпентарій»!
Хоч я і вважаю себе неконфліктною і стресостійкою, але за кілька місяців роботи тут я мало не посивіла. Майже весь наш колектив – жінки, і таке відчуття, що краща розвага для них – це розпускати плітки одна про одну і плести інтриги. Хоч раніше, коли я працювала в бухгалтерії, моїми колегами теж були жінки, але такого там все одно не було!
У фірмі, де я працюю, є план з продажу, і якщо людина його не виконує, то начальниця готова буквально з’їсти її за це. Плюс до всього, мені здається, у цієї жінки щось не так з головою, так як вона може кидатися у співробітників дрібними предметами або буквально доводити їх до сліз без будь-якої на те причини. Кілька разів вона просто так нагарчала на мене, і запустила степлером за те, що я підміняла колегу, що пішла на лікарняний, і тому не встигала зробити роботу вчасно.
Решта співробітниць швидше за все просто переповнюються поганим настроєм від керівниці, і починають зриватися один на одному. Плюс начальниця ще і підбурює нас, спеціально ставлячи когось в приклад, а комусь іншому при цьому грозить позбавленням премії чи звільненням. Колеги конкурують за «місце під сонцем», і іноді грають нечесно: перехоплюють клієнтів один одного або роблять підстави.
Мені фізично важко працювати в такій атмосфері: не можу зосередитися. З радістю б звільнилася, і забула все це як вчорашній сон, але чоловік проти: він каже, що в даний момент для нашої сім’ї головне – це хороша зарплата, і що я повинна все заради неї терпіти (у нас двоє дітей, потрібні гроші на них і на покупку меблів в квартиру). Я розумію, що зараз криза, і знайти інше місце важко, але гробити свої нерви не хочу… Я б краще скоротила кількість гуртків для дітей та купила б меблі з рук, ніж терпіла б таке, але мабуть у мого чоловіка зовсім інші пріоритети. Як ви вважаєте, чи варто терпіти такий колектив заради зарплати?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!