Коли бус перетнув кордон України, з моїх очей покотилися сльози. Чотири роки за контрактом я працювала за кордоном. Вдома залишалися чоловік Юрій та донечка Маринка. Мене вони не чекали, а мій приїзд мав стати для них сюрпризом.
Чоловік у цей час ще мав бути на роботі, а донечка – в школі. Дорогою я уявляла, як їх здивую, коли вони з порога почують смачні запахи з кухні, побачать мене і зрадіють, а потім побачать подарунки, розглядатимуть і дякуватимуть мені.
Натомість сюрприз чекав на мене: в шафі висів чужий жіночий одяг, а Маринчиних речей не було. Мені перехотілося вже їсти і розкладати подарунки. Я сиділа, як вкопана, на дивані, вся в здогадках і підозріннях про чоловікову невірність, тож вирішила його дочекатись, щоб з’ясувати, що відбувається.
А перед очима пропливли дванадцять років, відколи ми з Юрієм перебували в шлюбі і якийсь час проживали в приватному будинку моїх батьків. Для моєї мами зять виявився не до вподоби, тож ми змушені були винаймати житло, потім оформили кредит на квартиру. Та в цей час через якусь ситуацію на підприємстві чоловіка перевели на низькооплачувану роботу. Натомість мені запропонували вигідний контракт в одній із азійських країн. На сімейній раді вирішили, що мені варто поїхати заробити гроші, щоб погасити кредит, а Маринка тим часом залишиться з татом.
Нарешті прийшов чоловік. Він був ошелешений, побачивши мене, і радості в його очах я не побачила.
– Де Маринка? – було перше моє запитання.
– У твоєї мами.
– Чий одяг висить у шафі? – але відповіді я так і не дочекалася.
Я не могла знаходитися зі зрадником під одним дахом, тож, взявши валізу, поїхала до мами.
Не втішилася мною і мама, мовляв, покинула чоловіка, дитину на неї залишила, сплатила кредит за квартиру, але прийшла на її шию сісти з новими боргами.
– З якими такими боргами, мамо?
І вона витягла зі шухляди декілька повідомлень з банку про заборгованість.
Виявляється, Юрій оформив на моє ім’я, нібито за моїм дорученням, кредит на авто, яке дуже скоро умудрився перетворити на металобрухт, добре, що на самому ані подряпинки не залишилося. Гроші, які я надсилала, успішно витрачав не на оплату, а на нове кохання. Відсотки тим часом капали, і накапало їх стільки, що перевищили вартість квартири. Моя мама й уявлення не мала, що я ні сном, ні духом не відала, що коїть мій чоловік без мене.
У банку мене слухати не стали, мовляв, чоловік та жінка – одна спілка, тож платіть або чекайте колекторів. І колектор приїхав до маминого будинку, так як чоловік навіть не відчиняв дверей.
Хоч ми з цим представником колекторської контори були по різні боки барикади, але він виявився людиною, здатною вислухати і порадити, як діяти в таких випадках. Відчай поволі відступав і вселялася впевненість на хоч яку справедливість у цьому світі.
Сповнена рішучості, я вирушила по установах і організаціях, що допомогли мені вирішити мої майнові проблеми, і отримала довідку про моє перебування за кордоном, мої доходи за цей час, що давали змогу погашати кредит, довідку з податкової, з якої було видно, що чоловік усі ці роки не працював, тож не міг сам сплачувати кредит, хоч квитанції були на його ім’я, а також довідка про відчуження придбаної квартири, продаж її задля погашення заборгованості за новим кредитом на машину.
Вишенькою на цьому паперовому торті була моя заява про розірвання шлюбу.
Так, я втратила все, зароблене мною, залишила чоловіка без нічого, змушена була якийсь час проживати з мамою і молодшою сестрою, яка збиралася заміж і мала намір із чоловіком жити в будинку матері, зате повернула собі чесне ім’я і спокій.
І все ж доля стала поблажливішою до мене. Колектор Анатолій так став упадати за мною, що моє серце розтануло. Він забрав мене з Маринкою до себе. Ми одружилися і я дуже щаслива в другому шлюбі, а донечка називає Анатолія татом.
