fbpx

Коли чергова покликала студентку з аудиторії, сказавши просто, що до неї приїхали, Ніна, побачивши тата, була розчарована і неприємно здивована, мовляв, чому не попередив. – Хотів сюрприз зробити. А ти чому якась дивна, змарніла й сумна? Важко вчитися?

Яків змалку незлюбив своє прізвище НебОрак, яке однокласники-бешкетники вимовляли з іншим наголосом – НеборАк – і дражнили малого Яшуню: «А ти – рак-неборак, не щипай – буде знак». Тихенький і несміливий хлопчик не вмів постояти за себе, ніколи ні з ким не чубився, а батькам і вчителям соромився сказати про образу. Перед отриманням паспорта несміло заговорив із татом, що хотів би змінити прізвище, бо воно означає «бідолаха». Батько дуже образився, казав, що такого сорому не переживе, щоб його нащадок соромився прізвища, адже його дядько, і дід, і прадід були шанованими в селі людьми, визнаними майстрами в теслярському ремеслі.

Відслуживши в армії, Яшко недовго парубкував, закохався у веселу й жартівливу дівчину з сусіднього села, і тільки почав їй освідчуватися, як Устинка продовжила: «І я тебе, Ясю, люблю, дуже-дуже». Перед одруженням хлопець наважився і своїй нареченій запропонувати взяти її милозвучне прізвище – Василенко. «Ні й ні, ніколи в світі. Я ж не залишаюся в дівках, а виходжу за чоловіка, і мені байдуже, яке в нього прізвище», – заливалася Устя дзвінким сміхом.

Коли Устинка була при надії, Ясь про донечку тільки й мріяв, щоб була така ж струнка й чорноброва, весела й жвава, як його люба дружина. Він видасть її заміж за гарного хлопця і з гарним прізвищем. Але народився синочок із такими ми ж виразними брівками, як і Устинка, і вже з пелюшок показав, що й вдача в нього буде Устинчина. В чотири рочки Маркіянка віддали в дитсадок, і в групі він був перший серед забіяк і бешкетників, дуже нагадував Петрика із відомого мультика. Виховательки скаржилися на малого, Яків терпляче пояснював синові, як треба себе поводити з друзями, але Марчикові в одне вушко слово залітало, а з другого зразу ж вилітало. Тоді за виховну роботу бралася мама і строго говорила, що більше в садок не поведе такого нЕслуха. Тільки тоді на кілька годин у родині панував спокій, бо лише згадка, що Марка залишать без товариства, перетворювала хлопчика на чемнулю.

Сім’я вже мріяла про другу дитину, а Марчик заявляв, що бавитися бути лише з братиком, бо всі дівчатка – плакси. А коли тато привіз маму з лікарні з маленьким Лук’янчиком, не відходив від нього ні на хвилинку, забув про свої пустощі, навіть відмовлявся йти в садок. Тільки Яків був розчарований: невже в нього не буде донечки. Адже їхня родина не така заможна, щоб зважитися з часом на третю дитину.

Підростав Лук’янчик, як дві краплі води схожий на старшого братика, такий же непосида. Коли Марчик пішов до школи, Устя носила під серцем третю дитину. Тоді вже досліджували ультразвуком і повідомили, що буде дівчинка. Яшко боявся повірити в своє щастя, дружині не дозволяв нічого робити. Устя дивувалася з такої запобігливості. Вона не знала про таємну мрію чоловіка, а він говорив їй, що, мовляв, третя дитинка, то не жарти для жінки, то треба дуже вважати.

Коли мама повернулася з маленькою Ніночкою додому, хлопчики заявили, що бавити сестричку не будуть, бо дівчатка не вміють у футбол грати, але потім передумали, коли вона почала їм усміхатися. Яша був на сьомому небі від щастя, хоч не бачив на личку доньки краси його дружини, але тішило, що вона дуже подібна на нього, така ж світленька і з блакитними оченятами. Ще й вдачею дівчинка вдалася до тата, тихенька й спокійна, давала всім висиплятись, хоч Яша хотів сам до неї вночі вставати, поносити на руках, погойдати.

Устина працювала кухаркою в шкільній їдальні, але її не задовольняла зарплата, тому надумала поїхати в Європу підзаробити більше грошей дітям на навчання. Яків не хотів її відпускати. Він працював на лісокомбінаті, а коли підприємство було на межі банкрутства, не відважувався розрахуватися й самому податися за кордон. Переконати Устю була марна справа, тож Яків залишився сам із дітьми. Сини його зовсім не слухали, вчитися не хотіли, лише донька була його відрадою. Ледве витримавши без дружини два роки, чоловік таки переконав її, що без материнської уваги дітей залишати не варто.

Справи на лісокомбінаті пішли вгору, Яків отримав вищий розряд. Та й Устина грошей заробила немало, повернулася на роботу, де її чекали. Тож сім’я вже не мала фінансових труднощів. Але, видно, важка робота за кордоном підірвала здоров’я Устини. Вона згасла несподівано швидко. Марко тільки закінчив школу й вступив в училище, Лук’ян також вирішив вступати в училище після дев’ятого класу, щоб не мозолити татові очі, а Ніночка лише перейшла в п’ятий. Сім’я важко переживала втрату, але Яків не вмів підтримати синів, натомість тільки дорікав їм на кожному кроці.

Маркіяну ледве сповнилося вісімнадцять, як він надумав женитися. Яків був категорично проти, але коли син признався, що однокурсниця носить малятко від нього, не мав уже де дітися. Після весілля молодята стали проживати з ним, але й за холодну воду не бралися в господарстві, тож сварки між ними та батьком не вщухали, особливо, коли він побачив, що невістка Леся залучає до прибирання його дочку. Навіть народження внучка не принесло в родину спокою й миру. Ще більше незадоволення Якова викликало те, що Леся просить Ніночку погойдати хлопчика. «Чого це моя донька має бавити твою дитину»? «Тільки мою»? – терпіння невістки лопнуло, й вона почала збиратися до своїх батьків. Свекор не затримував. Коли Маркіян прийшов з роботи, почав докоряти татові через нестерпний характер і звинувачувати, що саме через нього мами так швидко не стало. Він подався вслід за дружиною.

Залишившись удвох із дочкою, Яків не відчув полегшення, натомість почало мучити сумління. Постановив собі помиритися з невісткою та сином, і з молодшим бути лагіднішим. Лук’ян дуже рідко приїжджав додому, тож Яків боявся віддалитися і від другого сина. Але це таки сталося. Після строкової служби він підписав контракт і згодом одружився в тому місті, де служив.

Ніна після дев’ятого класу також вирішила вступати в коледж далеко від дому, щоб позбавитися надмірної татової опіки та контролю. Тоді Яків сповна відчув тягар самотності, навіть почав міркувати, чи не знайти йому подругу, щоб удвох дні коротати, але жодна із розлучених чи вдів не могла зрівнятися ні вродою, ні веселою вдачею з його незабутньою Устинкою. Яків почав приїздити до синів, привозив гостинці внукам і внучкам, але особливої синівської любові вже не відчував.

Чоловік жив надією, що повернеться донька після навчання, влаштується на роботу поблизу дому, вийде заміж, і житимуть молоді в його просторому будинку, а він доглядатиме за внуками. Та Ніна чомусь довго не приїздила додому, коли тато телефонував, говорила, що багато вчитися треба. Тоді Яків вирішив влаштувати сюрприз і сам поїхав у коледж, але спочатку зайшов у гуртожиток, залишивши біля чергової сумку з домашніми продуктами. Він одягнув новий костюм, краватку, щоб Ніночка пишалася своїм татом, купив доньці дорогі парфуми та улюблені цукерки, щоб пригостила подруг-однокурсниць.

Коли чергова покликала студентку з аудиторії, сказавши просто, що до неї приїхали, Ніна, побачивши тата, була розчарована і неприємно здивована, мовляв, чому не попередив.

– Хотів сюрприз зробити. А ти чому якась дивна, змарніла й сумна? Важко вчитися?

– Тату, взагалі то добре, що ти приїхав. В мене також для тебе сюрприз є. Відпрошуся з пари, треба серйозно поговорити.

– Заміж зібралася? – Яків спробував запитати жартівливим тоном, та все ж у голосі відчувалася тривога.

– Не надійся так скоро дівки збутися, – також у тон батька, ніби жартома, відповіла дочка.

Вони зайшли в кав’ярню, замовили тільки каву, Яків поклав на столик коробку з улюбленими доньчиними цукерками.

– Тату, я при надії, – сьорбнувши з чашки, сказала донька, – але народжувати не хочу малого неборАка-безбатченка, бо хлопець мене кинув. Я ще надіялася, що то він мене викликає, а то ти вирішив перевірити мене. Інтуїція ж в тебе неабияка.

– Ні, доню, це не діло, – Яків схопився за голову, – дай мені адресу того хлопця.

– Ага, шукай вітру в полі. Ніби я не намагалася це зробити.

– То оформляй академку, народжуй дитину, потім повернешся до навчання, я допомагатиму. З часом зустрінеш порядного хлопця. А тепер бережи себе і малюка.

Яків знайшов для доньки квартиру. Він розказав господині про ситуацію, просив приглянути за дочкою, вони обмінялися телефонами. Жінка проживала сама, вона перейнялася проблемою, навіть сказала, що пережила подібне в молодості. Яків зателефонував синам і просив у них підтримки. На квартиру до Ніни частіше навідувалися невістки, особливо старша, яка давно забула образу на свекра.

Пізній дзвінок від доньчиної господині Тетяни Сергіївни стривожив Якова.

– Ніночку повезли в пологовий, – повідомила вона. – Та ви не хвилюйтесь, вже все добре. Народився хлопчик, семимісячний, але, кажуть лікарі, що здоровий.

Яків ледве дочекався ранку, щоб першою маршруткою дістатися міста. Разом із Тетяною Сергіївною купували все необхідне для новонародженого. Жінка запропонувала залишити маму з немовлям на деякий час у неї, мовляв, має досвід догляду за доньчиними дітьми. Яків несподівано для самого себе сказав: «Ох, я і сам з великою радістю залишився б у вас, бо припали ви мені до серця. Така чуйна і щира, як рідна мама для Ніночки». Тетяна зашарілася від цих слів, але видно було, що Яків їй теж сподобався.

Коли молоду маму виписали з пологового, Яків і Тетяна вже розписалися в РАЦСі. Старший син повернувся з сім’єю в рідне село, і вони стали там господарювати, час від часу привозили батькові та другій мамі продукти.

Рідше приїжджав у гості з дружиною та дітьми Лук’ян, він продовжував службу за контрактом. Ніна закінчила стаціонарно університет і вступила в аспірантуру, про заміжжя поки що не задумується. Яків і Тетяна виховують свого внука Андрійка, як рідного сина.

У світі, де кожен день — це нова можливість відкрити невідоме, наш YouTube-канал — це ворота до найцікавіших історій життя.

Підпишіться зараз, і разом ми будемо розгортати сторінки цього непередбачуваного роману, де кожен випуск — це новий розділ у світі унікальних історій. Приєднуйтесь до нашої спільноти — ваша історія вже чекає на вас!

You cannot copy content of this page