fbpx

Коли діти мені сказали, що якийсь дядько давав їм подарунки, то я геть збентежилася

– Мамо, він певно помилився, тому я не дав Андрійкові взяти подарунок і ми пішли геть, – каже мій старший Василько.

– Напевно, – сказала я дітям, хоч вже щось в мені йокнуло, хто ж це міг бути.

Звичайно, він не бачив сина десять років, але чому з’явився тепер?

Пам’ятаю, що тоді він Роман сказав на моє зізнання:

– Звідки я знаю, що дитина моя?

Ці слова сказані дуже спокійно мене неначе знесли з місця, я не могла слова вимовити, такого я дійсно не очікувала.

Не скажу, що він був сенсом мого життя, але ми зустрічалися і я принаймні хотіла почути зовсім інше, що він все виправить, що я не маю переживати і ми одружимося чи ще щось. Але ж не це.

– А чия вона може бути, – вимовила я ледве.

– Не знаю! Всі ви одинакові!

Ні, я не пішла гордо піднявши голову, а кинулася за Романом, переконувала, що я ні з ким не зустрічалася, крім нього, що я йому вірна.

Марно.

Звичайно, що я не хотіла зізнаватися батькам, це ж не та річ, яка звеселить усіх. Довго не наважувалася щось вирішити, все вірила, що Роман прийде і перепросить мене, одружиться.

Дотягнула я вже до пізна і мама вже помітила, що мене тоншить не від зіпсутої ковбаси. Я розревілася і у всьому зізналася.

– Чим ти думала!, – сварилася мама, – Що тепер робити?

Вона вирішила, що піде до його батьків і хоче він того чи не хоче, але тягнути далі вже нема куди.

Проте, батьки Романа вирішили сина захистити від небажаної невістки і оперативно відправили його за кордон.

Вони не сказали ні «так», ні «ні», говорили, що буде видно на кого дитина буде схожа.

Ті місяці були дуже не солодкі для нашої родини, тато сварився, мама плакала, а бабуся виявилася наймудрішою:

– То наша дитина, що одна, що друга. Хай поїде до моєї сестри в місто і там живе. Вона й так одинока, то буде їй розрада. А в селі все забудуть і ще чекайте, будуть мати про кого пліткувати.

Так і сталося. Я жила з тіткою Марисею, я її так називала, бо вона не хотіла аби я їй казала «бабуся».

Василько з’явився на світ вчасно, а я, як його побачила, то зрозуміла, що цей маленький чоловік – кохання всього мого життя!

Я забула про всі погані слова і сварки, про чужу думку і пересуди – я ростила дитину і працювала.

Батьки мене дуже підтримали і часто навідувалися до нас, а потім взагалі запропонували переїхати в село, але вже тут тітка Марися вперлася:

– Не відпущу! То вже мій онук і буде жити тут!

– Ви ж не хочете бути бабусею, – засміялася я.

– Хочу, але краще тіткою!

І так повелося. Що ми жили в тітки, але їздили на літо до нас в село.

Романові батьки не приходили, нам переказували, що вони говорили, нібито дитина не схожа на Романа, тому добре, що так сталося.

А мені вже було й байдуже до них і до Романа – я закохалася і перебувала в тривалих стосунках з Матвієм.

Я вирішила, що хай буде в мене коханий, але я добре знала, що ростити чужу дитину, то вже забагато вимагати від чоловіка. Тому одразу попередила, що маю дитину, якщо це його якось лякає, то хай йде з мого життя.

Матвій не пішов, а запропонував вийти за нього заміж.

Це мене так розчулило! Рідний батько вимагав якихось доказів, а цей чужий бере твого сина на руки і вчить грати в футбол.

Скоро у нас з’явився Андрійко, різниця між синами п’ять років, але я бачу, що у Матвія немає різниці між своїми дітьми, він любить їх обох.

І ось тепер. Коли у мене все добре, з’являється Роман зі своїми подарунками.

Єдине, що мені цікаво – як він впізнав сина, коли десять років його родина твердить, що він на них не схожий?

Фото Олександри К.

You cannot copy content of this page