Коли донька моя почала зустрічатись зі своїм співробітником, я дуже за неї зраділа. Ліді за сорок і заміжня вона не була, а тут стосунки, ніби як, серйозні. Аби познайомитись із обранцем доньки я приїхала з Англії, однак побачене мене дуже збентежило і я вирішила дізнатись про минуле зятя майбутнього свого.
Уже багато років я працюю в Англії. Колись, я влаштувалась у одну родину нянькою до їхньої маленької донечки, та так у них і залишилась. Анні, дівчинці яку я няньчила, нині вже сімнадцять, а я у їхньому домі хтось на кшталт бабусі-мами-подруги і прибиральниці в одній особі. Мою працю оплачують щедро, цінують, тож я не жаліюсь на життя.
В Україні у мене донька. Кликала я Ліду до себе, але побувши тут рік, вона повернулась в Україну заявивши, що закордон не для неї. Нині вона в одному зі столичних інститутів викладачем працює. проживає у нашій квартирі.
Ліді – донці моїй. давно за сорок. Вона ніколи не була заміжня і наскільки я знаю, серйозних і тривалих стосунків не мала. Дівчина вона симпатична, освічена, але особиста доля у неї ну ніяк не складалась. Я бачила як вона через це переймалась. як ішла в роботу з головою від самотності, тому дуже переживала.
А тут, вона мені зізналась, що скоро заміж вийде. Мовляв є у не кавалер з яким вона уже пів року разом проживає і він її покликав до вінця. От така новина радісна. Ну як я могла всидіти у тій Англії і пити чай спокійно? Поїхала я до доньки із зятем знайомитись.
Перше враження було негативним. надто уже цей її Павло “цукром сипав”. І речі до машини доніс і на кожному слові підтакував і якось так угідливо сміявся. що мені аж не по собі стало. я тримаюсь від таких людей якнайдалі, ніколи не знаєш чого від них чекати і що ховається за цією солодкою ввічливістю.
Вдома мене ще більший сюрприз чекав – донька стояла біля плити і готувала нам вечерю. Скажу одразу – ліда кухню не любить із дитинства. Вона в неї для краси завжди була. там навіть кран не відкривався, а каструлі у коробках були. наш рівень життя дозволяв арчуватись поза домом і не витрачати своє життя на приготування того, що з’їсться і забудеться:
— Ось, – виправдовуючись каже вона мені, – Костику можна лиш домашню їжу. Мушу вчитись. Поки не все виходить, але Костик мій найкращий критик. Вчить мене.
Далі більше: Волосся вона вирішила відростити, бо він любить коли жінка має пишну копну, брюки всі викинула, бо йому не подобається коли вона в штанях. спати лягає о десятій, бо він не може сам заснути, а вона повинна свою роботу встигати виконати до цього часу, бо що то за робота така, якщо ще й ночами над нею сидіти.
При цьому всьому пан Костик – охоронець одного із корпусів інституту і проживав у гуртожитку до того, як вирішив раптом одружитись на Ліді.
Я витратила три дні, але таки знайшла через друзів його друзів в одній із соціальних мереж, його дружину колишню. Мила жінка, мені стало дивно, чого ж розлучились.
— Я навіть чути про цю людину бажання не маю, – написала вона мені, – п’ять років знадобилось. аби вийти із того стану в якому була завдяки йому. не буду описувати усього, але я б на вашому місці доньку б рятувала. Костик далеко не принц на білому коні. Не турбуйте мене більше.
Прочитавши таке я так і сіла. У голові тисячі думок і ніяк не можу зрозуміти, як мені бути.
Бачу, що Ліда моя пустилась берега і не дивиться на життя реально, вона закохана по самісінькі вуха. Їй намарне щось поперек казати, просто не почує.
Як мені їй допомогти? Як запобігти цьому шлюбу?
Подруга її радить мені виставити Ліду і її кавалера із квартири моєї. Мовляв. тоді Ліда прозріє. Однак мені доньку шкода.
Як я зможу її виставити із рідного дому? А чи буде вона зі мною спілкуватись потім?
Ой, людоньки, я розгублена. Розумію. що треба щось робити, а що розуму не докладу.
Може й справді треба подругу Ліди послухати? А може є інший спосіб.
Порадьте, як бути?
Головна картинка ілюстративна.
