Я там стояла, мов водою злита. Було дуже неприємно і чомусь, дуже соромно перед незнайомими людьми. Я тоді мала вибір, або сказати правду і тим самим викрити мамину хитрість, або піти і геть і більше ніколи у рідний дім не повертатись.
Чотири роки тому я поїхала за кордон на заробітки. Мені було лиш двадцять і я закінчувала третій курс, як тато занедужав. Моя сестра саме в декрет пішла. мама тата доглядала, тож єдиним варіантом заробити потрібні на татове одужання кошти була моя поїздка на заробітки.
Спочатку, я узяла академічну відпустку, щиро вірила, що зможу повернутись до навчання вже за рік, але не склалось. Аби мати достатньо грошей на те, щоб поставити мого татка на ноги, я мусила багато і важко працювати. Часу і сил вистачало лиш на те, аби просто відпочити і виспатись. Не до навчання.
Два роки у такому темпі не пройшли даремно – мій тато одужував. Мама телефонувала і постійно дякувала, ділилась успіхами тата, але одного дня його не стало. Прикро, що рятували ми його від одного, а забрала його геть інше.
Ще тоді я хотіла повернутись додому, відновитись в інституті, але мама попросила ще трішки підзаробити грошей.
— У мене роботи немає, ти приїдеш, ще коли знайдеш собі де заробляти. Доню, подумай. рік. чи два нічого не змінять, зате буде за що жити.
Я розуміла, що мама в цьому права. та й спеціальність моя була для мене цікавою, я б не змогла і отримувати освіту і працювати. Потрібно було і справді заробити достатньо, аби кілька років не думати, за що ж жити.
Так минуло ще два роки. Усе зароблене я передавала мамі своїй. Вона складала гроші на купку і постійно хвалила мене. Говорила, що я у неї молодець і дуже відповідальна дитина. Тому і було для мене настільки дивним і несподіваним те, як змінилась мамина “пісня” після мого повернення.
Звісно ж, повернулась я у мамину хату. Ну а куди ще? Свого дому я не мала, та й не думалось мені якось ще про свій кут. Все ж то батьківська хата. Чомусь вірила я наївно, що мене там завжди чекають.
Спершу, мене мама прийняла гано. Ми сіли із нею, порадились, вирішили, що треба дім довести до ладу – зробити ремонт.
Я радо стала до справи. Перекрили дах, утеплили дім. У кожній кімнаті оновили підлогу, стіни і стелю. Старі меблі вирішено було замінити на нові. звісно, коштів пішло чимало. Майже все, що я заробила перетворилось на нашу оновлену, чи не найкращу в селі хату. Я була дуже задоволена, як і мама моя.
А в минулому місяці у мами був день народження. Я одразу попередила, що моїм подарунком буде саме свято. Грошей практично не залишилось, я лиш влаштувалась на нову роботу, тому тут або свято, або подарунок.
Вихідний у той день я взяти не змогла, додому повернулась увечері, тому гостей мама сама зустрічала.
Коли я у дім зайшла, там було шумно і весело. Мама явно жодного тосту не пропустила. Я увійшла в кімнату з квітами в руках. Привітала іменинницю і вже думала до столу сісти, аж тут мама каже:
— От так, рости дітей. Бачте, старша мені он який посуд гарний подарувала і це при тому, що не працює і двох діток має. А тут мало того, що живе зі мною, так ще й жодної тобі удячності. Букетик польових ромашок? Ото і все на що я в неї заслужила.
Я отетеріла. Стояла, мов водо злита. На те, аби накрити цей стіл пішло п’ять тисяч. Той посуд і до двох не дотягував. Але не це прикро було. За столом сиділи гості, половини з яких я не знала зовсім. Мені було дуже соромно чомусь, хоча соромитись було нічого. Я могла б пригадати мамі усе чим вона мені завдячує, але не стала. Ковтаючи сльози я вийшла з кімнати, зібрала речі і поїхала у місто шукати де винайняти квартиру.
Місяць минув, мама ледь не щоденно телефонує і просить мене повернутись. Годинами може сидіти у мене під під’їздом і пише довгі повідомлення з вибаченнями. Говорить, що тоді була, мов у тумані і ті слова були не її, а говорило у ній ігристе.
Але мені від того не легше. Спілкуватись з нею я бажання не маю, уже у вівторок їду знову на заробітки, можливо, там і залишусь, бо тут мене уже нічого не тримає.
Сестра просить не гарячкувати, каже, що мамі і справді прикро.
Але її я теж не хочу слухати. Вона тоді ні словом за мене не заступилась, сиділа горда, адже її хвалили.
Ну скажіть, хіба я не права?
Ви б змогли після такого свою маму пробачити після такого?
03,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
