Швидко пролетіли незабутні студентські роки – і ось я вже п’ятий рік на роботі. Працюю в приватній компанії, здобуваю досвід, і вже мене вважають успішною юристкою. Живу з мамою, яка мріє видати мене заміж, бо моїх двадцять сім років для неї як межа, за якою обов’язково має бути весілля, щоб мені не засидітись у дівках. Вона знає мого хлопця, з яким я зустрічаюся вже два роки, і, здається, більше за мене бажає того одруження.
Все в мене складається добре, от тільки Ігор не спішить запропонувати мені руку й серце. Він здебільшого думає про кар’єру та мріє придбати квартиру, тільки потім одружитись. Але я його кохаю й дочекаюсь того моменту, коли він надіне на мій палець заручальний перстень.
Коли Ігор запросив мене в ресторан на вечерю, натякнувши на важливу подію, що вплине на наше життя, я мчала додому, мов на крилах, щоб одягнути вечірню сукню та оновити макіяж, а у вухах чула його голос, що злегка тремтів, і я почала здогадуватися про намір Ігоря запропонувати мені руку й серце.
Про це свідчили білосніжна сорочка коханого, метелик замість краватки, розкішний букет білих троянд у його руках, коробка елітних цукерок, легка усмішка на устах. Він замовив ніжне й ароматне Асті, а в мене чомусь виникли асоціації, що в найближчому часі мене чекає ще й пишна сукня та білий кабріолет.
– Мар’янко, сьогодні для мене дуже важливий день, я так хвилююсь. Але надіюся, що не відмовиш мені. Адже ми ніби створені одне для одного. Я довго думав і, нарешті, вирішив. Ти здогадуєшся?
– Так, – тихо відповіла я, хоч хотілося закричати від радості.
Та замість довгожданої коробочки із перснем Ігор простягнув мені папку з документами.
– Що це? – здивувалася я.
– Ти ж сказала, що здогадуєшся. Я вирішив зробити перший вклад у нашу майбутню квартиру. А це документи забудовника. Хочу, щоб ти, як юристка, перевірила добре, щоб я не втратив гроші, бо так багато недоброчесних зараз розвелося,
Мої очі, що світилися щастям, враз згасли. Ігор помітив моє розчарування.
– Що не так, Мар’яно? Я думав: ти будеш рада за мене.
– Я рада за тебе, але …прощай, – я поспішно встала й вийшла з ресторану.
Ігор помчав за мною. Він ніяк не міг зрозуміти моєї реакції, не міг втямити, що замість купи документів я сподівалася отримати від нього заручальний перстень.
Коли він наздогнав мене, я прямо запитала:
– Ігоре, хто я для тебе – юристка чи кохана жінка?
– В мене все йтиме за планом: спочатку я виплачую за квартиру, потім ти підеш жити до мене, а потім, можливо, я одружуся з тобою.
– Але я хочу бути впевненою, а не сподіватися на твоє «можливо». Прощай.
Я зупинила таксі й поїхала додому. Мама здивувалася, що я повернулася так скоро й, вислухавши мою розповідь, стала запевняти, що все правильно сказав Ігор, щоб я обов’язково помирилася з ним, бо вона непокоїться за мою долю.
– Ігор мислить правильно, по-дорослому, а ти витаєш у хмарах, все романтики чекаєш, як дівчинка у сімнадцять. Напиши йому СМС із вибаченням.
І я послухала маму, про що потім гірко пожаліла. Ігор запросив на каву, зробив замовлення, запитав, чи не хочу я наяву вибачитися за свою поведінку в ресторані.
– Есемески замало? – запитала я жартівливим тоном.
– Та ні, просто хочу тебе ще про одне попередити. Не ображайся, але відсьогодні ти сама платитимеш за себе в кав’ярні, поїдеш додому на таксі, бо я економитиму кожну копійку, щоб скоріше розрахуватися з кредитом, а ти уважно переглянь документи від забудовника.
Я була вкрай ошелешена такою заявою, не торкнулася коктейлю. Ігор замахнувся аж на трикімнатну квартиру, але я вже знала, що там не житиму, проте уважно перечитала аркуш за аркушем, не помітила там жодних підводних каменів, запевнила, що він може бути спокійний, забудовник викликає довіру.
– Все гаразд, – я віддала Ігореві папку, – а зараз я викличу таксі.
– Почекай, не спіши, я все ж таки джентльмен, – зглянувся він, – сам викличу і проведу до машини.
Ігор ще кілька разів телефонував, зустрічав мене після роботи, чекав біля під’їзду. Але я проявила твердість характеру і остаточно розірвала стосунки.
