fbpx

Коли люди дізнаються, яка у нас з чоловіком різниця у віці, то починають собі всілякого надумувати, але я так скажу, що краще жити з адекватним чоловіком, а все інше не рахується

Коли я з Петром зустрілася, то мені було тридцять чотири, а йому п’ятдесят. У нас обох були сім’ї, у мене двоє дітей десяти та п’яти років, а у нього вже старші діти.

Зі своїм першим чоловіком я не жила, а животіла, бо все йому було в мені не так – не так виглядаю, не так господарюю, не так думаю і взагалі, він – святий, бо зі мною живе. Так, саме він робить мені велику послугу, бо живе зі мною заради дітей.

Жили ми на орендованих квартирах, ні машини, ні рахунку в банку, а від зарплати до зарплати. Що я можу сказати, я не чарівниця, аби при такому бюджеті виглядати на мільйон доларів. Не знаю, як жінкам вдається гарно виглядати, якщо нема грошей ні на хорошу косметику, ні на хорошого косметолога.

– Ти подивися, як Юля виглядає, – ставив мені в приклад дружину колеги Славко, – А ти вічно надінеш те, що тобі не до лиця, а коштує воно дорого! Ти б порадилася з ким, як то себе до ладу привести.

Тому на наш ювілей, десять років сімейного життя, я була певна, що на мені крапка і треба чоловікові в ноги кланятися, що він зі мною живе.

І в один такий прекрасний день мого заміжжя, я й зустріла Петра. Він їхав до міста, а я пропустила всі автобуси і просто голосувала на дорозі. Чоловік мені зупинився і я була йому дуже вдячна.

Ми розговорилися і я в якийсь момент зрозуміла, що мені роблять компліменти. Мені. Компліменти.

Я глянула на Петра такими здивованими очима і була певна в тому, що він просто з мене жартує. Але той попросив у мене номер телефону і почав до мене телефонувати та писати.

Знаєте, жінці хочеться чути, що вона гарна, що вона бажана, що вона королева. І я почула це від Петра, але найголовніше те, що я це відчула – я красива жінка, якою захоплюються.

Спочатку наш роман не планував перерости в щось серйозне, бо в кожного за плечима була родина, але поступово ми обоє зрозуміли, що не можемо один без одного.

Ви б бачили очі мого чоловіка, коли він дізнався, що я від нього йду!

– Куди? Хто тебе, крім мене візьме? Хто твоїх дітей буде годувати, як не я? що ти мене береш на «слабо»? Пожартувала і годі, бо вже не смішно.

Але я зібрала наші речі з дітьми і переїхала до Петра в його будинок. Нам прийшлося трохи притертися характерами з його дітьми. Але всі зрозуміли, що по-іншому не буде і змирилися.

Мій чоловік так і не знайшов собі дружини, хоч з того моменту вже пройшло шістнадцять років і він був присутнім на моєму ювілеї.

– Ти так не виглядала, коли зі мною жила, – сказав мені і я чула в його голосі нотки заздрості.

– Звичайно, не виглядала, бо ти ставився до мене, як до жінки, яка вже своє віджила, – кажу я йому на те, – А з правильним чоловіком жінка квітне в будь-якому віці!

Коли люди дізнаються, що між нами така різниця у віці, то питають, як я з таким чоловіком живу, але я тільки плечима знизую, адже ти живеш не з віком людини, а з її характером, розумом і відношенням.

Я можу одне сказати, що мій молодий чоловік стільки мені наробив дір в самооцінці, що її прийшлося дуже довго латати, тому до чого тут вік? У нас з Петром і до цього часу прекрасні стосунки і я стараюся бути для нього найкращою дружиною, бо дуже його люблю і поважаю, а ще більше ціную.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page