Коли Марія приїхала забирати свою маму – мою свекруху, я була тільки рада, адже ж думала, що донька нарешті узялась за розум. Зрештою, Інна Василівна не була щаслива тим, що до нас переїхала і виходячи із дому нашого перехрестилась і глянувши зневажливо сказала, що нарешті таки її поневіряння закінчені. От тільки не все так склалось, як ми усі думали

Коли Марія приїхала забирати свою маму – мою свекруху, я була тільки рада, адже ж думала, що донька нарешті узялась за розум. Зрештою, Інна Василівна не була щаслива тим, що до нас переїхала і виходячи із дому нашого перехрестилась і глянувши зневажливо сказала, що нарешті таки її поневіряння закінчені. От тільки не все так склалось, як ми усі думали.

Я із великої і дружної родини, яка живе кількома поколіннями в одному будинку. Ми завжди були дружні між собою і я довгі роки вважала щиро, що маю двох мам: свою і жінку маминого брата. Не ділила бабуся на доньку рідну і невістку, на дітей доньки і сина, ми всі були рідні любимі і свої.

Саме тому мені було важко збагнути те, що у сім’ї мого чоловіка батьки більш прихильні до доньки. Коли ми одружувались, то нічого окрім слів “Ви вже дорослі, робіть, як знаєте” ми від рідних чоловіка не побачили.

Не те щоб я до рук заглядала, але от така несправедливість була вражаючою, особливо на противагу того, як тато і мама трусились над своєю Марійкою.

Сестра чоловіка отримала освіту, їй було влаштовано розкішне весілля, а пізніше – на неї переписали батьки усе що мали. Бачте, син сам повинен заробити, як заробили собі батьки, а от доньку треба підтримувати і забезпечувати надійним тилом.

Марія отримала у якості “тилу” квартиру бабусі у місті і дарчу на будинок у якому жили свекри. Інна Василівна, свекруха моя, говорила прямо, що у житті має надію тільки на доньку, а от син мусив дбати про свою сім’ю: “Син до вінця, а донька до кінця” – от таке ми чули.

Не скажу, що ми відмовились від спілкування – ні. Ми приїздили на свята, але то було вкрай рідко і їхали ми додому швидко, бо ж і мені і чоловіку було прикро дивитись на всепоглинаючу любов рідних до сім’ї сестри. Ми усі були на другому плані, а то не надто приємно.

Коли не стало свекра, свекруха розчинилась у сім’ї доньки. Вона бавила онуків, переїхала до них жити у столицю замкнувши свою хату. Тоді наше спілкування зійшло нанівець з ініціативи Інни Василівни і довгих 10 років ми не чули нічого від рідних мого чоловіка, аж до березня цього року.

Несподівано свекруха набрала мого чоловіка і попросила про допомогу. Вийшло так, що вона сама залишилась у селі. Сестра мого чоловіка разом із дітьми виїхала за кордон, а оскільки мама не була здоровою, то її лишили вдома, бо ж не знали, як воно буде на новому місці.

Звісно ж ми поїхали до свекрухи. Я добре бачила, що вона не повинна лишатись одна, тож ми одразу забрали її до нас. Чотири місяці я ходила коло свекрухи, як біля мами рідної. Ми об’їздили усіх можливих спеціалістів витратили купу коштів, навіть у борги зайшли, все, аби мама мого чоловіка почувалась краще.

І от, приїздить на початку місяця сестра Марія і забирає маму від нас. Ми спочатку і почали вмовляти того не робити, пояснювали, що вона саме пішла на поправку і просто не розумно зараз припинити все, але свекруха аж побіга за донькою. Виходячи із нашої оселі вона голосно дякувала Богу за те, що нарешті скінчені її поневіряння біля невістки і вже вона буде жити добре.

Та от, не так все скалось, як думала свекруха, бо вже за тиждень вона набрала мого чоловіка і хлипаючи попросила забрати її. Виявилось, що Марія приїхала в Україну тільки для того, аби продати все що мала. Оскільки мама як видно, жалілась на життя у наших стінах, то донька нічого кращого не вирішила, як оформити її у пансіонат, хай і не дешевий.

Ну от, тепер ми повинні вирішити, що мусимо робити у цій ситуації. Пансіонат у якому моя свекруха нині, дуже хороший, тут і говорити нічого, але їй там не хочеться жити, вже краще й нас.

Та от і я і чоловік добре пам’ятаємо те, як вона від нас ішла і що казала. То чи є гарантія, що цього разу буде щось інакше? А може, просто навідувати її часто і вже хай буде, як вирішила Марія? Не втручатись?

Як же зробити правильно?

You cannot copy content of this page