fbpx

Коли Марина переступила поріг нашого дому я навіть усмішки не змогла на обличчі зобразити. Ця пані прийшла не сама, а мала із собою ще кількох “гостей”. Син невинно посміхається, мовляв, все гаразд, а в мене сльози на очі. Зате Марина почувається мов удома. “Припрошуйте до столу, ми ж зголодніли”

Коли Марина переступила поріг нашого дому я навіть усмішки не змогла на обличчі зобразити. Ця пані прийшла не сама, а мала із собою ще кількох “гостей”. Син невинно посміхається, мовляв, все гаразд, а в мене сльози на очі. Зате Марина почувається мов удома: “Припрошуйте до столу, ми ж зголодніли”.

Я така людина, що ніколи не живу на половину. Якщо вже чим займаюсь, то віддаюсь тій роботі на всі сто і не можу покинути того на половині дороги.

От так і з сином моїм. Я одна його ростила і підійшла до тієї справи дуже відповідально, бо інакше і не могло ж бути. Він у мене ще в чотири роки всі літери знав і написати і назвати.

У школі він був найпершим учнем, бо я не спускала із нього і вчителів свого ока пильного. Якщо за твір стоїть чотири, то я піду до вчителя, а чи до директора і таки буде оцінка достойна. Ми школу скінчили із медаллю золотою.

З сином у мене за все життя ніяких непорозумінь не було, аж до першої його любові. Тільки він скінчим інститут, тільки вийшов на роботу, а тут на тобі – Євгенія на третьому місяці.

Хотіла та дівчина його забрати, орендували вони квартиру, вже й завдаток дали, однак я таки змогла свого Дмитра переконати в тому. що та затіє нічого хорошого не принесе. Нащо та оренда, якщо маємо свою двокімнатну квартиру?

Той шлюб, якщо то був шлюб. протримався аж три роки і коштував мені шмату здоров’я. та Євгенія все воліла робити по-своєму, не чула ніяких підказок і порад. А коли онук у мене з’явився, так і взагалі я спокій втратила, бо та дівчина перевернула наше розмірене життя із ніг на голову.

Бачте, їй грошей мало було. Все вона сина мого на те навертала, аби той роботу за спеціальністю залишив і йшов у іншу сферу – на СТО до її брата. Ага! То для того мій син вчився сім років, аби гайки крутити на морозі?

Зрештою, грюкнула вона дверима і печалі наші скінчились. Потекло наше життя розмірено і налагоджено. От тільки я вже сама придивлялась сину пару, аби от того що було, більше ніколи не повторилось.

А тепер, уявіть моє здивування, коли син привів у дім Марину. Ніколи він нічого ні про кого не розповідав. Ішов на роботу. повертався вчасно, а тут на тобі : “Мамо, я одружуюсь”.

Мій поріг переступила не тільки Марина, а ще й троє її дітей. Зайшли вони у квартиру і раптом, я відчула себе у своєму ж домі зайвою, бо Марина почувалась як у себе вдома.

— Ой які гарні у вас серветки скрізь, але ми їх приберемо, бо діти все постягують. А це що? Килим ручної робти. Гарно, але ви собі в кімнату покладіть, бо я свого привезу.

У мене ніхто нічого не питав, за дві години, щоби я не казала, а та жінка дім мені із голови на ноги перевернула ще й речі свої занесла. ночували вони всі одразу у нас.

Я наступного дня із сином мала дуже серйозну розмову. Та що там, мені ж зле стало після такого концерту, однак, Дмитро мене не тільки не вислухав, він мені сказав. що Марину кохає, її діти йому як рідні і віднині вони всі його сім’я. хочу я того чи ні.

Я вже й Євгенію набрала, кажу, що мусить щось робити, адже батько її сина геть берега пустився. А вона і слухати не стала. Сміється і каже, що я сама у тому винна.

От як мені тепер бути? Як вплинути на сина, як повернути наше життя до норми?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page