fbpx

Коли мене на городі скрутило та так, що ні кроку ступити, ні дихнути, то я вже тоді почала трохи головою думати. А чого так? бо я по-іншому за все своє життя й не звикла – все треба було думати про когось, але не про себе.

Мама моя була хворобливою жінкою і по-господарству не дуже й могла робити, тому я з самого малку знала, що мала мамі наносити води, піти по корову і пригнати гуси. Тато теж працював за двох, тому не дивно, що в хаті не було злагоди, бо що не скажеш, коли ти втомлений з пересердя, а коли так втомлюєшся щодень?

Проте, коли мами не стало, то тато вже не міг собі знайти місця і так поступово й опустився. А я все на собі тягнула і не далеко втекла з вибором чоловіка, бо Ярко був схожим на батька – мовчазним і тихим, але варто було йому якесь криве слово сказати, то тримав те в серці довгі роки! І не раз згадував, коли був не при собі, правда, ніколи мене не чіпав.

Я звикла до того, що маю робити і ні на кого не надіятися, а в ті роки корова та город рятували. Коли вже донька моя вийшла заміж в місто, то я все одно тримала корову та господарку, чоловік ще совався та помагав, хоч він вже був більшим помічником батькові моєму, ніж мені.

Я була така зроблена, що й не думала про якесь інше життя, бо треба ось це дотягнути до завершення, лиш думкою про доньку грілася – добре, що їй добре і я маю їй допомогти, чим можу.

До шістдесяти років у мене вже не стало батька і чоловіка, але я й далі трималася газдинею, аж поки тоді на городі не стало мені до голови доходити, що пора вже ставити крапку.

Донька мене давно запрошувала до себе, бо їй треба було з дітьми помогти, а вона б вийшла на роботу, бо треба віддавати гроші за квартиру, на яку вони взяли кредит.

Я тоді все попродала і поїхала до неї. За мій труд вийшла добра сума, бо корова у мене була молочна і свиня вже мала пів року.

Стала я в доньки жити і наче мені світ розвиднився, бо де б я думала, що все може бути таким легким – там натиснув, там відкрутив і вже все в хаті. От, що означає, коли є в хаті чоловік добрий, та все старає, а в мене чоловік старав лише одне, тому добре, хоч газ провели. Коли всі вели, а про воду не було й мови.

Але бракувало мені в місті роботи, бо я не могла вилежуватися, бо що там з онуками – того в садок, того в школу і вже є купа часу, то я ще собі взяла підробіток та мила в офісі, що поруч з будинком.

І живу, і добре мені аж тут почала на мене донька дивитися якось дивно, а потім все як розкрилося, то я не знала, куди й дітися, бо вся паленіла, мов дівчисько!

Одного вечора я приходжу з роботи, а стіл накритий, діти тихі і вони з чоловіком прибрані та такі знаєте, хитрі. Я лиш руки помила, як дзвінок у двері сусід на порозі з букетом квітів.

Я сусіда часто бачила і віталася з ним, та й інколи про те-се говорили, але ж я ні про що таке й не думала, а він до мене:

– Світлано, виходь за мене заміж. Я вже з твоїми переговорив і вони дали згоду і тепер рішення лиш за тобою.

Я дивлюся на них, а вони такі хитрі і сміються!

– Мамо, ти геть про себе забула. А я ж давно бачу, що Василь Петрович до тебе не байдужий та все старається виходити, коли ти маєш прийти. От я його й спитала чи у нього добрі наміри, бо ти в мене заслуговуєш щастя. І він сказав, що так. А я ж тебе знаю, що ти окрім роботи нічого не розумієш та не помічаєш. Тому, погоджуйся, хоч раз довірся комусь.

Ну, мені Василь Петрович давно подобався, але де ж я думала про таке, просто чоловік приємний. І я не пожаліла, що в свої роки довірилася іншій людині! Тепер в мене інша робота – мій чоловік і наш дім, а на літо ми господарюємо в моєму селі, але так, щоб спини не чути.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page