Коли мені бабуся сказала, що вона ніколи не святкувала ніколи свій день народження, то я дуже здивувалася.
– Дитино, та мама була неписьменна, вона й не знала, якого дня на світ мене привела, якщо це не велике свято, а як ще не правильно записали, то й не знаю чи то у мене день народження тринадцятого чи ні.
– А як тоді день народження?
– Колись святкували лише одне день народження – Різдво Ісуса,а все інше казали, що то нестриманість. Можна було лише іменини святкувати.
Я дуже здивувалася, адже як так? Проте, дослідження свідчать, що на Трулльському соборі (692 р.) було прийнято 79-те правило, яке забороняло святкування навіть Різдва Христового.
Тодішні богослови були переконані, що Ісус зявився на світ не звичним способом, тому й святкувати цей день недоречно.
Доходило до того, що клірикам, які продовжували святкувати Різдво, загрожувало позбавлення сану, а мирянам — відлучення від церкви.
Але згодом церковники змінили думку і почали святкувати лише одне Різдво – Христове.
Святкування власного дня народження продовжувалося лише серед язичників.
Наприклад, в Єгипті, Греції, Римі в цей день запалювали свічки для духа-захисника, щоб і надалі він захищав людину.
Коли ж християнство розповсюдилося на ці території, то перші християни вважали за краще уникати таких святкувань, бо вони возвеличували людину більше, ніж Бога і це повертало людину до язичницької практики.
До речі, у всім відомій п’єсі «За двома зайцями» Старицького, тітка Секлета запрошує святкувати саме іменини, тобто, свято її покровительки.
Якщо вам так само стало цікаво, як і мені, щодо того чи святкували колись дні народження так, як тепер, то можете перепитати своїх бабусь чи прабабусь.
