Моя бабуся по маминій лінії виховувала нас із братом, батько у нас спільний, а наша мама жила для себе і вела не зовсім правильне життя, точніше, зовсім неправильне. Її не стало ще до нашого повноліття.
Коли мені було 24, а братові 19 років, не стало й нашої бабусі, і двокімнатна квартира у гарному районі дісталася мені, але ми виховувалися як сім’я, тож домовились наскладати грошей, продати квартиру, розділити суму та купити окремо.
У результаті брат мав серйозні стосунки, а мій хлопець теж зробив мені пропозицію. Через деякий час ми дійшли висновку, що треба ділити квартиру, одружуватися та роз’їжджатися.
Брат запропонував мені виплатити ринкову вартість половини квартири, батьки його дівчини і він скинулися і хочуть викупити мою половину, щоб залишитися жити в цій квартирі, а я візьму окрему квартиру однокімнатну.
Я зраділа, бо не хотіла, щоб рідні стіни діставалися чужим людям, а так брат зі своєю сім’єю, у майбутньому й з дітьми залишається у бабусиному домі.
Розповіла про це моєму нареченому, вислухала те, яка я недалека!
Виявляється, він думав, що я просто хочу виставити брата за поріг, адже, за законом, він не має прав на цю нерухомість. А те, що у нас близькі стосунки, – начхати, він же наполовину брат.
Загалом зараз брат і його дружина роблять ремонт у нашій квартирі, а я закінчую облаштування своєї, а колишній десь ходить і дивується моїй недалекості. Але головне, що ходить без мене.
Я гадаю, що я по-людськи вчинила.
