fbpx

Коли мені син з невісткою на життя з батьком жалілися, то я тільки утверджувалася в думці, що правильно вчинила, коли його покинула, бо вже тоді його характер був не з медом.

Мій Василь був таким чутливим як дубова колода, ніколи мене не пожалів і не приголубив за десять років шлюбу. Спочатку я собі його мовчазність обмальовувала стриманим характером, що він думає перед тим як сказати, але на ділі виявилося, що там тільки дві думки – що їсти і що має робити його жінка для його щастя.

Поки я була молода, то ще вірила, що все зміниться, що моя любов його змінить, але все це лише цементувалося і в родині була важлива лише його думка, а всі інші були неправильні.

Я так прожила десять років, а тоді сказала, що з мене досить і забрала сина до себе. Василь залишився в своєму селі газдувати, а я переїхала в місто і там вирішила жити. Я працювала в школі, тому лише на літні канікули могла поїхати на заробітки, тому все літо наш спільний син проводив у Василя і там йому наче непогано велося.

А я собі отак потроху заробила на власну квартиру і дуже тому тішилася, що тепер повноправна міська пані.
Проте, син ріс та вже на дівчат дивився, а я була самотня. Не знаю, чому так, але мені й п’ятдесят, а я сама. Аж тут син сказав, що знайшов собі дівчину з того села, де ріс і тато не проти аби вони жили в нього, бо він теж сам і йому буде веселіше.

Я не мала нічого проти, головне, щоб діти були щасливі.

Але з кожним роком діти мені кажуть, що з батьком жити неможливо, бо він питає за кожну копійку, сина докоряє, що той не може заробити, а невістку шпетить, що та гроші тринькає і нічого по дому не робить.

Я пропонувала дітям пожити у мене і вони завжди відмовляли, але цього року вже пішло на принцип, бо Василь заліз до невістки в гаманець і хотів дізнатися, скільки вона грошей розтратила. Типовий Василь!

Діти переїхали до мене і ми почали разом жити і мені за радість і онука няньчити, і щось смачненьке готувати.
Я не звертала увагу на те, що Оля ніде не працює, бо ж Миколці лише два роки і дитині потрібна мама. Але ж все одно неприємно, коли ти приходиш з роботи, а в холодильнику порожньо і на плиті пусто.

Далі виявилося, що й за комунальні я маю платити, а, коли я спитала сина, що вони й світло гонять і миються годинами, то він сказав, що я як тато.

Але ж чекайте, я лиш просто нагадала за економію! Діти у мене рік, а я почуваюся в своїй квартирі зайвою! Невістка захотіла їхню кімнату переробити і меблі змінити! То на це гроші є, хоч у мене новий ремонт, а от заплатити хоч за воду – ні.

– Взагалі, мамо, може ви помиритеся з татом і переїдете до нього?, – питає, вірніше, наполегливо радить мені син!

– Та я батька терпіти не можу! Чи ти забув, як ми жили?

– Але ви зараз просто один в один ведете себе як тато, то чого б вам не зійтися, а ми б з Олею собі тут жили і всі були б щасливі!

Я втратила дар мови. Згадала, як я роздмухувала і смакувала кожне їхнє повідомлення, який Василь скнара та дурисвіт, як він бідних діточок до роботи заставляє, як він до роботи невісточку мою любу заставляє, як онука неправильно бавить по вісім годин на добу і не такими піснями вкладає спати. І починаю я думати, що тут щось не так не з Василем і зі мною, а з нашим сином і його дружиною. Але як я маю тепер їм сказати аби вони виїжджали? Вийде таке саме як з Василем, а я не можу такого допустити. Що мені робити?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page