Моя історія була банальна – в молодості зробила дурницю, відкрилася хлопцю, а той скористався з моєї наївності і пропав. Мати дуже переживала. Що ж то люди скажуть і відвела мене на процедуру. Більше я дітей мати не могла.
Звичайно, що мама в тому винуватила мене, адже я мала бути мудріша і не так вона мене виховувала.
Я вчилася, здобула гарну професію, вийшла заміж, попередивши чоловіка, що дітей у нас не буде. Той спочатку погодився, а потім передумав.
Ми прожили п’ятнадцять років разом, я довіряла Матвію, як собі, але якось він прийшов такий весь щасливий і каже:
– У мене син! Уявляєш! Син!
Я не знала, що буде далі, а Матвій був такий заклопотаний свої батьківством, що й не чіпав тему з розлученням.
І тут мені подруга й підказала:
– Ти чого очима кліпаєш, а не користаєшся моментом? Тебе Матвій за кілька місяців покине, а ти будеш сама! Ти з ним поговори і переконай усиновити дитину!
І ось в кінці цієї безглуздої ситуації замайорів промінчик надії – у мене теж може бути дитина!
Я зустріла Матвія смачною вечерею і завела про це розмову.
– Я не буду тебе спиняти і заважати. Але я теж хочу мати того, хто мене любитиме. Допоможи мені.
Матвій погодився і між нами була така усна угода, що я не спиняю його, не тисну, а він собі щасливо живе і подасть на розлучення тоді, коли ми оформимо всі папери.
Я вибрала Андрійка серцем, а, коли ще й історію його почула, то вже не мала сумніву – цю дитину я любитиму понад усе у світі, він інколи більше не буде самотній.
Коли Андрійко прийшов до нас додому, то я про все забула – і про чоловіка, і про його дитину, адже у мене був він! Все моє життя крутилося навколо нього, всі мої кошти йшли на нього і він ні в чому не мав відмови.
Минуло вісімнадцять років, Андрій вже вчився в інституті і почав розмову про те, що він хоче знати, хто його справжні батьки.
Я просто дала прізвища і нічого не казала далі. Я просто не розуміла, чому він їх шукає?
Я йому віддала все своє майно, свою душу і серце, але йому хочеться йти до тієї жінки, таємницю якої я так хочу розказати синові, але мене спиняє тільки одне – як він на це відреагує?
Він поїхав геть, а мої думки все ще витають навколо цієї таємниці. Хоча то таємниця між мною і Андрієм, бо для тієї жінки не було чого приховувати – вона так вчинила не вперше, просто цього разу не донесла дитя до хати, а де привела на світ, то там і залишила.
Вона мала багато дітей і всі по цих закладах, їй було все одно що з ними. І саме таку матір хотів впустити в своє серце Андрій. Що ж… Видно, я не справилася з цією роллю і правильно Бог зробив, що забрав у мене цей дар після першої ж моєї помилки.
Яка я йому мати? Та й чи маю я право судити ту жінку, коли сама за неї не краща.
Коли в дверях заскреготав ключ, то я й уваги не звернула, може Матвій, він інколи приходить перебути бурі родинні у мене, а я не звертаю уваги, адже це й його дім. Але в дверях був Андрій і великий букет моїх улюблених півоній.
– Мамо, я не буду шукати ту жінку, якій я не потрібен…
Невже я справилася?! Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
