Коли мій син розлучався зі своєю дружиною я була цілком на стороні невістки. не знаю. що там між ними сталось. але я вважала. що й ти із сім’ї маючи двох діток він не повинен був. Кілька місяців. навіть, не розмовляла з ним. Лиш зараз зрозуміла, яку велику помилку зробила тоді ставши на бік невістки.
Я на заробітках в Італії була коли мій син із Іреною одружився. ото і бачила невістку свою. як на сватанні та весіллі. Ну ще кілька разів приїздила додому. до них на день на гостину заїжджала. Ото і все.
Мені вона здавалась дівчиною напрочуд милою. вихованою і чемною. Знаєте, така собі панночка. все при ній і посмішка і стан стрункий і характер лагідний. Тішилась я що сину пощастило. та й господинею Ірен була хорошою. Що правду приховувати.
Прожили вони 5 років, а потім. грім серед неба ясного – мій син із сім’ї пішов. Я була сама не своя коли ту новину дізналась. ну як я могла виховати такого мужчину. Сама ж його ростила, бо мій чоловік от точно так само нас покинув. З дитинства йому у вуха лила, щоби дітей не покидав. а результат?
Пробувала із ним поговорити, але намарне. тільки про Ірену мова заходить, а у нього аж очі червоні стають:
— Ніколи їй. – каже, – ніхто не догодить і догодити не може. Усього їй мало і мало. хоч небо прихили. а вона ще затребує і те що має у калитку під матрац заховає.
Але я його не слухала і не чула. Бачила я одне: він залишив жінку і дітей. От я і діяла з гарячої голови: квартиру. що їм придбала узяла на невістку і переписала. думалось тоді мені, що я вірно роблю. сама я колись лишилась у хаті тріснутій і тазики підставляла, бо зі стелі капало. От і не хотіла онукам такої долі. хай Ірена ростить діток і не думає. де жити має.
Син мій був проти категорично. Кілька азів говорив. що та жінка такого просто не достойна. Але ж я його не слухала і не чула. Мені його слова ще більшої впевненості у власній правоті давали.
З сином я усі ці п’ять років, що минули після його розлучення спілкуюсь мало дуже. знаю. що він вдруге оженився. що й там має діток, але я ними не цікавилась – допомагала невістці Ірені. Вона зі мною часто спілкувалась, просила передати якісь речі дітям. Я не скупилась – щомісяця до неї їхала торба у сорок кілограмів із їжею і речами.
Передавала я й гроші, аби було їй за що онуків моїх годувати. Син платив аліменти, але, що ті три тисячі? Сльози одні.
А це, вирішила я приїхати до невістки на гостину. Спеціально не попереджала, адже везла багато гостинців і хотіла онуку на десять років зробити сюрприз. Але сюрприз на мене очікував.
Перше: Ірена не жила у тій квартирі, що я подарувала їй, а здавала. Добре, що я адресу її мами пам’ятала, так туди і поїхала. А там мене зустріли онуки у речах. явно з чужого плеча і квартира двокімнатна у якій десять чоловік проживає.
Свекор мій колишній був трішки “веселеньким” то ще із порогу волати почав, що я не маю права заходити до них, що я покинула її доньку на призволяще і нічим не допомагаю. говорив, що він мусить на пенсії працювати, аби онуків утримувати, бо і я і синочок мій про неї забули.
Далі вискочила сваха і намагалась двері перед носом моїм зачинити, але я запитала, чого Ірена тут живе, а не в своїй квартирі. яку я їй подарувала. та стала і кліпає очима, мов укопана. Виявилось, що Ірена після розлучення до батьків переїхала і сказала, що ніхто із нашої сім’ї її не підтримує.
Більше того, сусіди речі зносять для онуків моїх, бо Ірена плачеться, що одягнути тим немає чого. І це при тому, що я висилаю тих речей щомісяця.
Коли ж я сказала свасі, що ще й гроші передавала, то та аж заплакала. Ірена ж ніби. як не здорова, працювати не може, а вони із чоловіком утримують її повністю і дітей.
Коли ж Ірена повернулась то була неприємно здивована моєю присутністю у квартирі. А коли дізналась. що вся правда уже усім відома, то аж ногами тупотіти почала. Змінилась в обличчі, говорила, що у неї двоє дітей. їй про їхнє майбутнє думати треба, а ми нічого не розуміємо.
Я одразу після тих відвідин до сина поїхала, але мене він не вислухав і і лиш сказав, що попереджав. Говорив холодно і сухо. навіть із дружиною своєю знайомити не став і в дім не впустив. Коли я запитала, що ми будемо із Іреною вирішувати, то він лиш плечима знизав. Мовляв його це не стосується.
Йой, бідна моя голівонька. Що я накоїла? З Іреною спілкуватись більше наміру не маю, а сина чи зможу повернути?
А онуки? Як бути з онуками при такій мамі?
16,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
