Коли мій син за дружину надумав Олю свою брати я була не в захваті. Ніякої ревності, напевне відчувала, що нічого доброго із тієї затії не вийде. Прожили вони десять років і тут на тобі. І найприкріше, що з усім цим мені треба розбиратись. А тут, як не крути а я в програші залишусь.
Оля, невістка моя – сирота. Дівчину бабуся ростила, але коли тій виповнилось двадцять бабусі її не стало. приїхала вона на роботу в столиці, продавала каву в кіоску коло метро. От там мій син із нею і познайомився.
Едик таксистом підробляв. Коло метро стояв часто очікував на виклик, так вони з Олею і бачились часто. Нічого не скажу, Оля і гарна і привітна і роботяща, але я на них дивилась і розуміла, що то не пара моєму сину. Надто різні у них світи були.
Не раз я сина свого просила не поспішати, але ж хіба молодість слухає? Уже за пів року вони жити разом почали. а пізніше і побрались. Спочатку усе в них добре складалось, я навіть заспокоїлась. Оля пішла деспетчером в таксі, почала гарно заробляти. Жили вони окремо, винаймали маленьку квартирку і все ніби між ними добре було.
А потім дітки одне за одним на світ з’явились. Нічого не скажу, Оля і господиня хороша і мама з неї прекрасна. Не раз діти у мене були, то спокійні такі дівчатка, лагідні. Видно, що вихованням їхнім мама займається і дуже їх тулить до себе і голубить.
А більше року тому змушені були вони всі до мене переїхати. А куди подітись? У сина роботи не має, а за квартиру платити треба. Та й їсти щось усі повинні. Покрутились вони, але робити нічого. та й мені було спокійніше. Тоді таке робилось, що як усі разом то й душа на місці.
Уже коли орда відступила, то син мій на роботу вийшов. Спочатку в таксі хоч на хліб заробляв, а потім уже за спеціальністю пішов.
От видно десь там він ту Ганну свою і знайшов. Не Оля, я помітила, що він змінився. На жінку свою дивитись перестав, так, як раніше. Все частіше затримувався, та й знаю я сина свого. Оцей його стан закоханості розпізнаю одразу.
Одного вечора коли Оля з малими пішла спати вже я сина на розмову викликала відверту. досі себе картаю. Можливо, якби я якось інакше із ним говорила, того б і не сталось.
— Ти не можеш жити на дві сім’ї. – сказала я тоді, – Вирішувати щось треба, адже на двох стільцях не всидиш. Ти чоловік, тож не тягни резину – роби щось.
Ну він і зробив. На ранок уже в квартирі ні його, ні речей. Олі повідомлення написав, вибачення попросив, сказав, що з дітьми допомагатиме.
Уявляєте, що він накоїв? тобто я залишилась у квартирі не з сином, а з чужою мені людиною?
От уже сім місяців ми оце в чотирьох тут живемо. Едик Олі допомагає, навіть в гості до діток приходить. Знайома я з його другою дружиною і скажу вам, що та дівчина таки справді хороша, бачу, що вона і є парою моєму сину.
Я не в захваті від того, що син оце зробив. Я не маю наміру ділити своє житло із колишньою невісткою, але розумію, що йти їм просто нікуди.
З Едиком говорила, а він відмахується, мовляв сама розбирайся.
От і виходить, що як не крути а я в програші. Навіть рідний син із дружиною на гостину прийти не можуть, бо тут чужі люди живуть.
І вказати на двері рука не підіймається і жити так більше не можу.
Може знає хто, як мені правильно вчинити? Ну правда, не жити ж з колишньою невісткою увесь вік.
Дарина П.
13,05,2023
Головна картинка ілюстративна.