Коли мій тато одружився вдруге, бабуся настояла на тому, аби він переписав нашу квартиру на мене повністю. Тоді я її не розуміла,. адже була ще дитиною. та тітка Ліда мені ніби, як подобалась. Я її “мамою” величала. І ось, минуло двадцять років і прийшов той час, коли я згадала оту бабусину волю, от тільки як тепер бути, не знаю.
Свою рідну маму я не пам’ятаю. адже її не стало, ще тоді як я на світ з’явилась. мій тато був удівцем десь зо п’ять років. Принаймні, появу у нашому домі тітки Ліди, я добре пам’ятаю.
Тоді моя бабуся була дуже проти того шлюбу. Не саме проти того, що тато одружується. а проти кандидатури тітки Ліди. Саме бабуся настояла на тому, щоб тато записав на мене квартиру у якій ми жили. тоді я не розуміла навіщо це і дуже любила тітку Ліду. Тоді вона була доброю до мене і я кликала ту жінку 2мамою”.
Таки тато одружився і у наш дім переїхала нова господиня. Але була вона не сама, а з двома своїми синами які були приблизно мого ж віку. Ну і повелось, що хлопчики, то хлопчики а от я повинна вміти все, скрізь встигати і була на всій вині.
Тато мій якось одразу подався на заробітки, бо ж родина велика і потрібно було трьох дітей на ноги ставити. Фактично, виросла я сама по собі, більше жила у бабусь ніж удома. Тітка Ліда не заперечувала, а тату було усе одно.
Двадцять років відтоді минуло. Я доросла людина, заміжня, маю сина. Живемо із чоловіком у селі не далеко від його батьків, до столиці їздимо на роботу. Наше життя важко назвати легким, але ми щасливі. Маємо плани на майбутнє, живемо, як усі.
Аж тут новина – тата мого не стало. Він у свої роки все так же їздив на заробітки, адже їм потрібні були гроші: у мого брата зведеного саме весілля відгуляли і повинна була з’явитись дитина. От тато у свої 65 і наймитував по світу, а здоров’я не з заліза. Не витримав.
Коли пройшла церемонія прощання і ми додому приїхали. чоловік запитав у мене чи готова я до того, що доведеться із тіткою Лідою ділити спадок. Я була у такому стані, що не одразу і зрозуміла про що він, а коли дійшло, що він має на увазі квартиру, просто відповіла, що ділити там нічого, вона і так моя.
Чоловік майже одразу набрав тітку Ліду і сказав, що вона мусить звільнити наше житло.
Тепер я маю що слухати. Чи не щоденно телефонує тітка Ліда і хлипає. що йти їй нікуди. Просить зачекати хочь трішки, адже у них от от малюк з’явиться, поки не до переїздів.
— Ми й так були у скрутному фінансовому положенні, твій тато один працював, я на господарстві була. У мене ні пенсії, ні роботи, куди маю йти. Син один студент, інший охоронець у супермаркеті і невістка при надії. Дай нам часу хоч трішки грошей назбирати. Ти ж знаєш, яка дорога нині оренда. У нас просто не має фінансової можливості.
Мені її шкода, я знаю. що вона правду каже і що у них там дійсно важко із грішми, а от чоловік мій не підтримує мене в цьому. Він говорить, що я не маю із тими людьми нічого спільного окрім території яку вони нині займають.
— Ти – добра. А ця Ліда розуміє і користується цим. Тобі їх шкода, а нас ні?
От і не знаю, як тепер бути. Ніби як і жили ми без тієї квартири добре, але ж і не подаруєш її. однак і на вулицю виставляти їх, ніби як соромно.
А з іншого боку розумію, що чоловік не відступить і таки у його словах є правда.
От як мені бути, кого слухати?
Як би ви на моєму місці вчинили б?
Головна картинка ілюстративна.
13,09,2023