fbpx

Коли моя дружина була на восьмому місяці ми зрозуміли, що далі жити в нашій малесенькій квартирці ми не зможемо. Вирішили, що візьмемо більшу, а свою задаватимемо, поки все повинно було облаштуватись – переїхати до мами дружини хоча б на час декрету. Так ми і зробили на свою голову

Коли моя дружина була на восьмому місяці ми зрозуміли, що далі жити в нашій малесенькій квартирці ми не зможемо. Вирішили, що візьмемо більшу, а свою задаватимемо, поки все повинно було облаштуватись – переїхати до мами дружини хоча б на час декрету. Так ми і зробили на свою голову.

Нашу квартирку ми почали здавати квартирантам, а коштами гасили внески по кредиту за нашу більшу квартиру, яка будувалась. Ніби все йде за планом, але я не знаю. чи буде у нас родина коли нарешті вже зможемо переїхати у власний дім.

Виною усьому теща моя. Через місяць я пожалкував про рішення жити у неї. Наше подружнє життя перетворилося на не зрозуміло що. Людмила Олексіївна вічно відсиджується вдома, бо вона – пенсіонерка. Вона вчить нас жити вона у супові і борщі нам.

Теща має пунктик щодо чистоти. Вона влаштовувала грандіозні сцени, якщо десь бачила порошинку чи розкидані речі. Я намагався не влазити в ці розбіжності мами і доньки, але атмосфера в будинку з кожним разом все важчою.

Буквально три дні тому я прийшов із роботи, повечеряв і залишив у раковині брудну тарілку. Вранці родичка волала на всю квартиру, мовляв, у неї квартира а не свинарник. Теща наговорила мені купу неприємностей, а потім додала, що не розуміє, як її дочка могла обрати такого чоловіка.

Читайте також: Коли мене “никриває”, опускаються руки і я втрачаю надію, то одразу пригадую історію про свою сусідку бабусю Ліду і виноградну лозу. Дивлюсь, на розкішний виноград і бабцю під ним і вірю, що все ще буде добре

На цій ноті моє залізне терпіння зникло. Я теж не став мовчати і запитав:

– Тільки я працюю тут, я забезпечую не лише свою сім’ю, а ще й вас годую. Невже ви на знак подяки не можете за мною помити одну тарілку? Ви цілодобово сидите вдома, а я працюю з ранку до ночі на роботі, щоб усіх вас утримувати. Майте врешті решт повагу і будьте вдячною.

Теща замовкла. На шум прибігла дружина із сином на руках:

– Ну, що ти починаєш? – повернулась вона у мій бік, – То було складно тарілку помити? Мама права, ми теж не мусимо за тобою прибирати. Та й ти так із мамою не говори. Май ти повагу.

Я аж підстрибнув від почутого. Я завжди думав, що дружина на моєму боці, а тут таке. Я всім допомагаю і намагаюся згладити усі кути гострі, то ще й крайнім виявився? Я працюю в дві зміни, беру на ніч додому підробіток, роблю ремонт самотужки у нашому домі новому, я тут тарілку просто не зміг помити, сил не було. Це так важко зрозуміти? За весь цей час я жодного разу не почув «дякую», одні закиди та невдоволення…

Теща постійно дорікає мені, що ми живемо на її території. Але вона забуває, що я повністю оплачую комуналку і заповнюю холодильник продуктами. Невже я не заслуговую на таке ставлення?

Бачу, як наша сім’я руйнується, а переїхати у нашу квартиру ми поки із дитиною не можемо. Як тепер бути я просто не знаю.

26,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page