fbpx
Історії з життя
Коли мою двадцятип’ятирічну доньку забрала швидка після сварки зі свекрухою, я більше не могла бездіяти. Покликати молодих жити до себе ми з чоловіком не могли: у нас однокімнатна квартира і вміститися всім було просто нереально. Тоді ми продали наш будинок в передмісті і я, переступивши власну гордість, пішла до матері зятя домовлятися

Напевно, коли діти виростають і створюють свої сім’ї, всі батьки сподіваються на те, що це назавжди. Ну, за винятком особливо сумних випадків. Я ніколи не була проти вибору своєї доньки, зять мені цілком імпонував. Але з першого знайомства у мене з його матір’ю виник конфлікт. Справа в тому, що ми познайомилися безпосередньо перед одруженням, і матір зятя заявила, що весілля – це марна трата грошей і витрачатися на це вони не будуть. Я ж, як жінка, розуміла, наскільки важливе весілля для доньки, особливо її мрії про весільну сукню.

Загалом, з майбутніми родичами ми посварилися, але весілля відгуляли. Наступним стало питання про те, де будуть жити молоді. У нас був будинок в передмісті, але молодим хотілося бути ближче до цивілізації. Все-таки у великому місті можливостей більше. Почали думати, як бути і що робити. Донька спочатку переїхала до чоловіка і його батьків. Але через деякий час почала скаржитися, що свекруха не дає їй життя, постійно вишукує причини, щоб здійняти суперечку. Мені було дуже шкода доньку, але допомогти я їй нічим не могла.

Ще за деякий час молода сім’я поповнилася, я стала бабусею, але часто бачити внучку не могла. Так як діти жили зі свекрухою, а ми з нею так і не примирилися. Коли мою двадцятип’ятирічну доньку забрала швидка після сварки зі свекрухою, я більше не могла бездіяти. Покликати молодих жити до себе ми з чоловіком не могли: у нас однокімнатна квартира і вміститися всім було просто нереально. Тоді ми продали наш будинок в передмісті і я, переступивши власну гордість, пішла до матері зятя домовлятися про те, щоб навпіл купити квартиру для дітей. У відповідь на мою пропозицію ця жінка сказала, що у них є свої квадратні метри, і їх син в новому житлі не має потреби. Обуренню моєму не було меж. Ми з чоловіком влізли в борги і кредити, але квартиру дітям все ж купили. Стареньку звичайно, діти потім ще рік ремонт робили, але зате свою.

Прожили вони разом сім років і на мій превеликий жаль зібралися розлучатися. Якісь непримиренні розбіжності у них виникли, і весь останній рік вони жили, як кішка з собакою. Знаєте, що мене здивувало найбільше? При розлученні зять подав заяву на розділ майна, в тому числі і квартири, яку ми з чоловіком купили для них! Мотивує це тим, що на протязі семи років він оплачував комунальні платежі.

Моєму обуренню немає меж! Зовсім не такої думки я була про нього. А донька зовсім розкисла, не хоче боротися за квартиру, говорить з судовою системою немає сенсу розбиратися. Як привести доньку до тями і змусити поставити колишнього зятя на місце? Як відвоювати те, що цьому чоловікові не належить?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook