Де були мої очі, коли я виходила заміж за маминого синочка? І на вигляд по ньому і не скажеш: начебто не матрац з ґудзичком під горло, навпаки, солідний чоловік, і вже немолодий, 38 років, на 7 років старший за мене.
І не жив постійно з мамою, навіть одружений раз був, говорив, що розлучився через характер дружини. А я не вірю – явно там свекрушка постаралася, адже навіть з моїм, м’яким характером, я відчуваю, що скоро лусну.
Я теж була заміжня, і теж недовго. Розлучилися, бо у мого колишнього в голові були тільки комп’ютерні ігри, навіть роботу через них прогулював.
Може, тому що занадто молодий для мене – мені було 26, а йому 23, тому дала обіцянку собі вдруге вийти заміж за чоловіка серйознішого і старшого. Тільки, як виявилося, і це не гарантія щастя. Але все ж вирішила пошукати своє щастя у вигляді чоловіка вдруге.
До речі, познайомила нас його мама. Мене скоротили на роботі, і я тимчасово пішла підробити в невеликий магазин. Заходила до нас бабуся, ласкава така і мене все хвалила: «Донечко, ти така добра і ввічлива, а до тебе за прилавком така злюка стояла!
От би мені невістку таку як ти!». Як ви зрозуміли – вона і стала потім моєї свекрухою. Замість бабусі в магазин почав ходити її син, який став клинки до мене підбити за маминою порадою.
Загалом, почався у нас роман. Він жив з мамою тоді, а свою квартиру здавав. Коли ми одружилися (півроку тому), пішли від мами в його квартиру, а там справжня берлога! Ремонту 20 років не було, і все таке а-ля 90-ті, ну крім, може техніки.
Але, диван розкладний тих років, подушки з рюшами, і (о, боже!), килим на стіні! Кажу: «Давай все переробимо!», Чоловік: «Ти що, мама всю душу сюди вкладала і подушки сама шила!». Не уявляєте, яких мені сил коштувало, щоб зняти зі стіни цей убогий килим!
В принципі, я спочатку не здавалася: мовляв, говори – говори, я сама все потроху перероблю. Але варто було мені дістати з серванта кришталь, щоб в коробки засунути, чоловік відразу: «Ти що! Це ж якість! Зараз такий всюди непотріб!». Я відчуваю, це навіть не він говорить – а нотки його мами чуються! І ось свекруха почала постійно заходити, мабуть син попросив про підтримку.
І почалося: біла постільна білизна з вирізом посередині – це практично, віник замість пилососа – це надійно, а килим дарма зі стіни зняли – це красиво! «І взагалі, все повинно бути схоже як у мене в квартирі, адже синочку так комфортно» – підсумувала свекруха.
Мало того, я, виявляється, не так готую! Яєчня повинна бути з прикритою кришкою коли смажиться, бутерброди підігріті в мікрохвильовці, а борщ мій – взагалі не їстівний! Зовсім не той смак і без шкварок!
Терміново викликається додому свекруха, щоб вчити мене всіх її премудростей в кулінарії. Так це ж все шкідливо! «Але зате смачно, – каже свекруха. – Синочок так любить – як у мами. Ти ж не хочеш, щоб він додому до мене обідати бігав! ». Я кажу: «А якщо він по лікарях буде бігати, що ви тоді скажете?».
Коли я хочу змінити мотлох на нове, свекруха мені каже: «Але ти ж до нас без приданого прийшла!». Слово-то яке: «придане». Може мені ще у віночку по дому розгулювати?
Я розумію, що на мою зарплату продавця я не можу нічого особливого купити, але у мене ж є чоловік, який добре заробляє, та й я скоро повернуся до роботи за фахом. І вже якщо я господиня в цьому будинку, то можу я вирішувати, що в цьому будинку мені робити. Я не хочу вишивати хрестиком і гачком, як хоче навчити мене свекруха і радить чоловік. І ніхто мене не переконає, що це красиво і захоплююче. Старістю від усього цього пахне.
Нещодавно мене взагалі здивувала фраза чоловіка: «Ти б який-небудь серіал переглянула, щоб з мамою його обговорити!». Що? Та я телек взагалі не включаю, а в інтернеті серіали я вже точно дивитися не буду. Мама буває у нас часто, і повірте, мені її порад вистачає, є про що поговорити, не вистачало і фільми з нею обговорювати.
В цілому, вона непогана жінка, але її багато в нашому домі, і дратує її вознесення на п’єдестал. «Все повинно бути як у мами». Доходило до того, що я тарілки в сушку неправильно ставлю, і білизну не так прасую. Не по маминому.
Не знаю, чи довго витримаю я це ставлення, поки мовчу, терплю і киплю в душі. Так, треба визнати: в домі все не моє, я в нього нічого не внесла. Але не можна ж жити по-старому, як любить свекруха в свої 72 роки! Я розумію, він у неї один, і матір’ю вона стала пізно, але треба хоч трохи свободи дати.
Я теж хочу нарешті пізнати щастя материнства, і розумію, що і у мене теж буде вік вже під 33, але ніколи я не зроблю зі свого сина таку ж маріонетку.
Фото ілюстративне.
