У мене від попереднього шлюбу двоє дітей, двоє хлопців десять і тринадцять років. Ми жили в орендованій квартирі і якось зводили кінці з кінцями. Аліментів не вистачало, я працювала і хлопці старалися десь підзаробити грошей, чи то продаючи старі іграшки і речі, чи то «колядуючи» в дідусів і бабусь.
Сергія я зустріла на роботі, він якраз прийшов помічником кухаря, а я там працюю офіціанткою. Отак якось розговорилися, а ще бачимося стільки часу на роботі, то й приглянулися один одному.
Сергій мав доньку, якій теж було тринадцять років, мати їх вже кілька років не давала про себе чути, висилала доньці якісь подарунки та гроші, але дала зрозуміти чоловікові, що у неї вже там своє об лаштоване життя.
Як кажуть, зустрілися дві самотності і зрозуміли, що краще вже вдвох, ніж поодинці.
Сергій теж жив на орендованій квартирі, бо ж дружина того й подалася за кордон, що хотіла власну, а тепер вже їй нічого не треба.
Ми домовилися, що будемо знімати трикімнатну, щоб у хлопців і його Христі були окремі кімнати.
Спільна праця і об’єднує і так само показує, хто який до роботи, та й до всього іншого. Але раз ми разом з Сергієм, то з усім справимося.
Почали ми вживатися, трохи було конфліктів. Але я намагалася, якось всіх примирювати.
І з кожним таки разом, я бачила, що Сергій просто відсторонюється від вирішення, а все якось спускає, що воно й само вирішиться.
А ще, він не хоче проводити час з моїми дітьми, йде гуляти лише з Христиною, хоч міг би й хлопців взяти, ну щоб налагодити контакт…
Вже почала бачити, що просто не вигрібаю все сама, коли Сергій просто кинув весла і ми летимо до водоспаду.
Ситуацію прояснив випадок. Щось там Христина знову не виконала з того, що було в її обов’язках і тоді вона мені й випалила:
– Ти мені не мама! От моя мама повернеться і ми від вас переїдемо! Так, що не треба до мене лізти!
– Хіба мама там не назавжди, – здивувалася я.
– Тато каже, що вона одумається і вернеться, бо кращої за маму жінки він ніколи й не бачив!
Ну, це як по склу…Заскрипіло мені всередині… То навіщо це все, коли він на дружину чекає?
– Ти мені чоловік чи ти якийсь ждун?, – питаю його.
– Я просто казав, що ти їй не мама, коли вона на тебе жалілася, – виправдовувався він.
– Я не мама, але я людина, якій треба допомогти в господарстві, якщо ми всі хочемо тут жити. Ти хочеш тут жити? Тут, зі мною?
– Так, звичайно.
– То чого ж ти тоді до моїх синів ставишся, як до чужих сусідів? Ти досі не знаєш, чим вони захоплюються, ти взагалі не в цій родині.
– В них є батько на таке. Я ж тебе не прошу лізти до Христини!
– Це «не лізти», а цікавитися, чим людина, яка з тобою їсть, цікавиться, що любить і так далі.
Одним словом він почав мені викладати претензії з тим наголосом, що от його Марія такого ніколи не робила.
Я тоді не витримала і кажу – йди до Марії, якщо вже так принципово, що я картоплю мішаю, коли смажу. А вона просто накривала кришкою і припікався лише один бік, а зверху було варене.
Той лупнув дверима і пішов. Де лазив – не знаю, але вдома не ночував. Христина теж не знала де дітися, але я їй кажу – тато знає, де ти, а в тебе школа і гуртки, тому вперед до своїх справ.
А далі я до Сергія не телефоную, до Христі не лізу з питаннями про батька. А вона й нічого не каже, де він, бо його вже тиждень в хаті нема. Якесь чисте кіно!
Я ж не буду дитину виставляти на вулицю. Що робити, коли Сергій таки вернеться? Чи вже підшукувати квартиру для нас з синами?
Фото Ярослава Романюка.
