Коли ми зустрічалися, я не звертала уваги на цю його особливість. Навпаки мені було приємно, що мною так дорожать і оберігають. Як там кажуть? Ревнує – значить любить. Я вважала себе красивою і бажаною. Ех, знала б я …
Ми зіграли весілля навесні. Я дуже люблю весну. Після одруження мій чоловік сказав, що тепер я його і він дуже цьому радий. Спочатку все було непогано. Потім мій коханий став забороняти мені носити короткі спідниці і сукні. Адже ще нещодавно сам захоплено відгукувався про моє вбранні і що тепер? Він аргументував це тим, що заміжній жінці не личить так одягатися. Ну й добре, я відмовилась від коротких суконь.
Далі більше. Він знав, що в офісі, де я працюю багато колег-чоловіків. Тому регулярно приходив забирати мене з роботи. Свої зустрічі він виправдовував моєї безпекою. Говорив, що хвилюється, щоб мене ніхто не скривдив. Невже не мило? Я всім говорила, що у мене найкращий в світі чоловік. Але одного разу мене затримали на роботі. До виходу я йшла разом з колегою чоловічої статі. Ось тоді-то і стався перший дзвіночок: чоловік влаштував мені сцену. Я переконала його, що крім нього мені ніхто не потрібен. Що люблю я тільки його, а той колега одружений і має дитину. Він заспокоївся. Потім довго вибачався, а вранці тільки я відкрила очі – він стояв уже з букетом квітів. І коли він тільки встиг ?! Я в черговий раз переконалася, що він кращий.
Але з часом його напади ревнощів відбувалися все частіше. Він дорікав мене, що я вишукую в натовпі чоловіків і посміхаюсь їм, що занадто яскраво фарбуюсь і одягаюсь так, аби на мене хтось запав. А потім стояв на колінах і вибачався, виправдовуючи себе тим, що боїться мене втратити.
І ось через рік таких відносин я страшенно втомилася. Я намагаюся не давати йому приводів для ревнощів. Зараз я у відпустці, а чоловік на роботі. Він дзвонить кожні дві години і питає, де я і що роблю. Мені не хочеться сидіти вдома, я сумую в чотирьох стінах, аби не провокувати свого коханого. Він не любить, коли я виходжу в місто без нього. Те, що я у відпустці, а він працює і так досить його непокоїть.
Чесно, я вже й не знаю, що це: мені пощастило бути коханою і єдиною, чи це вже не здорово? Мені просто немає з ким поговорити. Описала усе, як є. Прошу опублікувати анонімно і дуже чекаю коментарів. Можливо я себе накручую і все в мене нормально?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – pixnio.
