Коли невістка сказала, що її мама їде на поміч із малюком, я здивувалась, бо ж вони у мене жили і я хоч працювала. та повернувшись із роботи одразу брала дитя і давала Олі відпочити. Ну, але сваха теж бабуся, то чого маю боронити їхати? Погодилась я на свою голову.

Коли невістка сказала, що її мама їде на поміч із малюком, я здивувалась, бо ж вони у мене жили і я хоч працювала, та повернувшись із роботи одразу брала дитя і давала Олі відпочити. Ну, але сваха теж бабуся, то чого маю боронити їхати? Погодилась я на свою голову.

Стільки я вже по квартирам із чоловіком настикалась, що не такої долі сину своєму бажала. Ми ж орендували з чоловіком свого часу і кімнати, і в гуртожитку жили, і в комуналці. Наїлась я того щастя по чужим куткам. Виплачували ми свою квартиру 15 років із Дмитром. Так і не дожив він до останнього платежу, та вже ми із сином живемо у власному житлі і самі собі господарі.

Квартира простора, двокімнатна, то я й одразу сказала молодій парі, що житимуть у мене. Домовленість була про те, що вони будуть економити на оренді а ті гроші відкладати на власне житло. Я свою квартиру так брала і їм про те казала. То тільки так лячно – борг великий, а воно місяць до місяця, рік до року і вже ти про все забув, не легко, але й не нереально.

Переїхали до мене молоді пів року тому. Не чіпала я їх, та й рідко ми бачились, бо ж усі на роботах. В хаті чисто, їсти наварено, живуть вони дружно, то що тобі жінко треба? Тішилась, що син щасливий і чекала онука.

А оце сваха моя приїхала і стала я дещо дивне помічати: шепочуться із невістко між собою, а я проходжу, то на мене погляди осудливі кидають, або дають знаки помовчати одна одній.

Невістка змінилась дуже, така вся господиня в квартирі, вже й потакає, а її мама туди ж:

— Що ви так голосно капцями шаркаєте? – каже мені сваха. – дитину збудите, ходіть тихще.

То я котлети невчасно готую, то надто рано прокидаюсь, то вже не догодив мій крем для рук, бо запах на всю квартиру. Стала я себе, що школярка відчувати у домі власному. Все не так і не туди, все мені вибачатись треба і перепрошувати. А одного дня вийшло зі свахи усе, що там між ними булькало:

— Не розумію, чого ви оце на купі живете? – каже так обурено, ніби образа особиста в неї, – Чого не продати оцю квартиру і не взяти дві менші? Вам не зручно, молодим не зручно, зате ви маєте хороми у столиці? А кажете, що сина свого любите.

От. Та я вже до того часу так виморилась і від неї, і від невістки і від того, як вони себе поводили, що все висловила як думала. Попросила не командувати там де ти гостюєш, а як що не подобається їй і її доні, то двері в мене на себе відчиняються, я допоможу і дорогу підкажу.

Сваха актриса, одразу в сльози, речі збирати, мовляв, я її вигнала. Сина невістка видзвонила, вони разом маму вмовляють лишитись, а на мене вовком дивляться.

— І вам я не така? – питаю. – Ви дорослі, самостійні і вільні. Що не так – вперед і з піснею.

Тепер у домі атмосфера, хоч тікай: Син ображений, невістка підкреслено люб’язна, але то все так награно і так через “фе” що прямо аж в повітрі напруга відчувається. І для обох я не така.

З подругою говорила. а вона мені каже:

— Ти сина свого не любиш, бо якби була ти мамою хорошою, то відправила б ти його на квартиру дорослішати, а не тримала у пухових подушках. Ви з Дмитром твоїм так одне одного тримались і так трудились, бо достатку мали, а чи не було нічого і все самі дбали? Думай, подруго, думай.

От і задумалась я – а й справді, як правильно? Яка ж мама хороша: та що підтримує і соломку стелить, а чи та, що відпускає і відступає?

Як думаєте?

Головна картинка ілюстративна.